Письмовий докладний переказ розповідного тексту з елементами опису зовнішності людини

На крутому березі Дністра стоїть невелике село Берізки. У тих
Берізках і живе учень п’ятого класу Роман Курочка. Хлопець він на
вигляд не дуже показний: невисокий, худорлявий, кирпатий, з
гарними темно-сірими очима. А русяве волосся на голові за літо так
вигорає на сонці, що стає білим-білим. Груди і плечі вузькі.
Роман був найменшим у класі. Вийдуть учні на фізкультуру,
вишикуються в одну лінію, плече до плеча, то Курочка
найостанніший. А коли йдуть строєм, Микола Перегуда, що був у
класі найвищим, озирнеться та насмішкувато й кине:
— Ей, Романе, ноги вище піднімай!
І весь клас так і зайдеться сміхом.
Узагалі той Перегуда не давав бідному Курочці спокою. Високий,
здоровий, він, бувало, штовхне хлопця в плече:
— Ти, Романе, навіть не курочка, а справжнісіньке курча.
Роман мовчки зносив ті глузування Перегуди. Та й що міг сказати,
коли на зріст він був якраз тому під руки. Тільки одного разу не
втерпів, стиснув кулаки і тремтливим голосом сказав:
— Ну почекай, ми ще з тобою поквитаємось…— і, певно, в ту
хвилину Романові дуже хотілося бути більшим і сильнішим за
Перегуду.
Жили Роман з матір’ю на березі Дністра. Невелика їхня хата у
садочку стояла над дорогою, а кінець городу спускався до самісінької
води. І влітку, поки мати працює в колгоспі, хлопець усе біля річки:
то рибу ловить, то ятери сушить, то весло струже або смолить свою
плоскодонку. А то збере цілу ватагу таких хлопців, як сам, та все
проводить з ними змагання.
І тут Роман виявився таким майстром, що випередити його ніхто не
міг. Він так спритно вимахував руками і перебирав у воді ногами,
що й справді був схожий на прудку рибину​