vierra84 Іменник - це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).
За значенням іменники поділяються на назви істот і неістот.
Назви істот поділяються на:
а) назви осіб (тобто, назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): начальник, завідувач, покоївка, помічник, Микола, Петрук; Дажбог, Мавка;
б) назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи найпростіших): корова, лоша, мікроб.
Назви неістот поділяються на:
а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, метр, кілограм, липень, середа;
б) назви нечітко окреслених предметів і понять, тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): поле, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшениця, фірма, граніт, сум, волейбол, сон, прогрес, Крим, Полісся.
Іменники бувають загальні і власні.
Загальна назва дається багатьом однаковим предметам,а власна дається окремому предмету.