Будда, дедалі походжаючи берегом озера, поринув у свої думки. Він думав над тим, чи може таке маленьке добро, як врятування життя павукові, переважити те лиходійство, яке вчинив Кандата. Адже Кандата - великий лиходій. Він вбив багато людей, спричинив так багато горя на землі, а він, справедливий бог Будда, хотів його  помилувати. "Ще б трохи - і він міг би навіть опинитися в раю", - міркував собі Будда. Тепер вже Кандата не здавався йому жалюгідним. Тепер Будда зрозумів, що ледве не спричинив ще більшого зла, відпустивши Кандату та й ще багато грішників з пекла. Здавалося йому, що це сама Доля допомогла йому уникнути такої дурниці. І тоді він подумав: якщо того, хто пожалів павучка, слід врятувати від пекла, то що ж робити з тим, хто таки задавив павучка?