ГЕТЬМАН

В  туман  зіроньки  поховалися,

І  місяць  у  хмари  заплив;

Річки  дощовії  снувалися...

Старий  Дніпр  шумів,  гомонів.

Високо  на  замці  в  сю  ніченьку

Наш  гетьман  вельможний  стояв.

Чи  він  любувався  на  річеньку,

Чи  слухав,  як  дощ  порощав?

Він  голову  сиву  схилив,  як  билину,

І  пильно  орлом  позирав  на  Вкраїну.

"Насторожі  моє  ухо:  

А  все  тихо,  а  все  глухо!

Чи  козак  і  кінь  умер?

Чи  орел  без  крил,  без  пер?

Вже  край  втихомирився:  чую,  од  моря  до  моря

Не  пахне  вже  ворога  дух,

Немає  вже  вражого  трупу...

Як  на  гробовищах  в  ніч  глупу,

Де  смерть  все  розсипала  в  пух,

Все,  чую,  вже  тихо  од  моря  до  моря...

Чи  орел  без  крил,  без  пер?

Чи  козак  і  кінь  умер?

Все  і  тихо,  все  і  глухо...

Даром  насторожі  ухо!"

Прислухався,  глянув  ще  раз  на  Вкраїну,

Схиливсь,  як  билина,  і  сам  -  в  домовину...

На  замок  дивлюся:  вже  в  ніченьку

Пан  гетьман,  либонь,  не  стоїть...

І  сльози  не  каплють  на  річеньку,

Й  не  слуха,  як  дощ  порощить!..

У  хмари  зірки  поховалися,

І  місяць  заплив  у  туман...

Річки  дощовії  снувалися,

І  Дніпр  гомонів,  як  гетьман.