Праворуч, на самій поверхні Дніпра, виднів Поділ зі своїмимонастирями, церквами і дзвіницями, зі своєю величезною духовноюакадемією. За Подолом на обрії синіли ліси, що тягнулись у Литву надекілька сотень верет, і високі будинки, що висунулись із натовпуміських будівель, були немов написані на блакитному полі. А від Подолупо всьому правому березі тягнеться довге пасмо гір, облите зеленню,всіяне мальовничими купами нагірних лип і ліщини, облямоване внизусріблястими вербами. На найбільшій горі цього пасма, де природа, граючи йпереливаючись темними і світлими потоками зелені, дійшла надзвичайноїрозкоші, стоїть золотоверха Лавра, як вінець усій красі Києва. Блищитьвона своїми банями, й ніщо у світі не може зрівнятися з її блиском: нібисонце, роздробившись, осипало її своїми іскрами й усіяло золотим пиломповерхню синього Дніпра.
І Дніпро виблискує тільки перед Києвом, а далі, минувши Виду-бецькиймонастир, що виглядає нижче Києва із зелених гір, він стає смутний ідикий, не дивиться ні на зелені луки, оторочені золотавим піском, ні назблідлі гори, що йдуть за ним у найглибшу далечінь; і тільки напрощанні, на самому краю обрію, він ураз повертається,
блищить срібною смугою і, пославши останній привіт святому місту,щезає в тумані. На цьому завороті Дніпра легкою синявою видніють гори,що його випроваджають. Чи йдуть вони й далі, чи спинились і стежать заним іздалека, цього роздивитись не можна;. тільки ці гори такі далекідля очей, що, ставши на них, здається, можна б почути шум Чорного моря.
Answers & Comments
Праворуч, на самій поверхні Дніпра, виднів Поділ зі своїмимонастирями, церквами і дзвіницями, зі своєю величезною духовноюакадемією. За Подолом на обрії синіли ліси, що тягнулись у Литву надекілька сотень верет, і високі будинки, що висунулись із натовпуміських будівель, були немов написані на блакитному полі. А від Подолупо всьому правому березі тягнеться довге пасмо гір, облите зеленню,всіяне мальовничими купами нагірних лип і ліщини, облямоване внизусріблястими вербами. На найбільшій горі цього пасма, де природа, граючи йпереливаючись темними і світлими потоками зелені, дійшла надзвичайноїрозкоші, стоїть золотоверха Лавра, як вінець усій красі Києва. Блищитьвона своїми банями, й ніщо у світі не може зрівнятися з її блиском: нібисонце, роздробившись, осипало її своїми іскрами й усіяло золотим пиломповерхню синього Дніпра.
І Дніпро виблискує тільки перед Києвом, а далі, минувши Виду-бецькиймонастир, що виглядає нижче Києва із зелених гір, він стає смутний ідикий, не дивиться ні на зелені луки, оторочені золотавим піском, ні назблідлі гори, що йдуть за ним у найглибшу далечінь; і тільки напрощанні, на самому краю обрію, він ураз повертається,
блищить срібною смугою і, пославши останній привіт святому місту,щезає в тумані. На цьому завороті Дніпра легкою синявою видніють гори,що його випроваджають. Чи йдуть вони й далі, чи спинились і стежать заним іздалека, цього роздивитись не можна;. тільки ці гори такі далекідля очей, що, ставши на них, здається, можна б почути шум Чорного моря.
цей?