Таньєра Характеристика Печоріна приводиться в ході повісті, вона як бивідкриває завісу, дозволяючи проникнути у його внутрішній світ,прихований від Максима Максимович. Тут доречно звернути стягнення нарізноманіття прийомів змалювання способу Печоріна: у повісті даєтьсякоротка характеристика його Максимом Максимович, показується ставленнядо нього інших людей, розповідається про його діях і вчинках,наводиться характеристика. Зрозуміти ставлення автора до героядопомагає і пейзаж.
Весь час наше уявлення поглиблюється: від зовнішніхвражень про Печоріна ми переходимо до розуміння його вчинків і відносинз людьми і, нарешті, проникаємо в його внутрішній світ.Але ще до знайомства зі сповіддю Печоріна читач мав можливістьзадуматися над його характером і в якійсь мірі пояснити і зрозумітийого, Не випадково розповідь про Печоріна дається в два прийоми. Авторзауважує, що не може «змусити штабс-капітана розповідати, перш, ніж вінпочав розповідати в самому справі», і перериває розповідь МаксимаМаксимович описом перевалу через Хрестову гору. Ця навмисна паузанадзвичайно важлива: пейзаж, сповільнюючи розвиток сюжету, дозволяєзосередитися, подумати про особу головного героя, Пояснити йогохарактер.Пейзаж, відкрився подорожнім з Хрестовій гори, – одну знайпрекрасніших описів прнроди в романі, Присутність автора з йогодумками, настроєм, переживаннями дозволяє читачеві не тільки побачитиописані картини, а й зануритися в надзвичайно поетичний, повнийгармонії і досконалості світ, випробувати те ж « Отрадне почуття », якеволоділо автором, коли він писав ці картини. Пейзаж цей побудований наконтрасті: хороводи зірок, незаймані сніги, з одного боку, а з іншого –похмурі таємничі прірви; на Гуд-горі висить сіру хмару, що загрожуєблизькою бурею, а на сході все ясно і золотисто; з одного боку, спокій,а з іншого – тривога. Природа так само суперечлива, як суперечливажиття, як суперечливий характер головного героя. Але протиріччя вприроді не заважають відчувати її велич і грандіозність. Природапрекрасна, і спілкування з нею очищає і підносить людину. «Ідучи відумов суспільства», люди мимоволі стають дітьми: «все придбане відпадаєвід душі, вона робиться знову такою, якою була колись і, напевне, будеколи-небудь знову». Говорячи так, автор допомагає читачеві відчути, що вПечоріна багато пояснюється «умовами суспільства», в якому він жив.Картини природи змушують ще глибше замислитися над поставленими вромані питаннями, зрозуміти психологію дійових осіб, що дає правоназвати краєвид психологічним. Крім цього, опис природи при перевалічерез Хрестову гору допомагає в розвитку сюжету.Згадаймо, Що воно дане після того, як Максим Максимович перерваврозповідь словами: «Так, вони були щасливі». Щастю Печоріна і Беливідповідає картина сліпучого ранку, негайних «рум’янцем» снігів. Алераптово налетіла грозова хмара, град, сніг, свист вітру в ущелині,миттєво змінили рожеве ранок, натякають на трагічну розв’язку повісті.Печорін даний в «Беле» в оточенні простих і «природних» людей. Назакінчення аналізу повісті можна коротко зупинитися на питанні, ніжблизький їм герої і чим він відрізняється від них. Якщо ж вчительвиділить спеціальний урок для образів горців і контрабандистів, то цьогопитання можна торкнутися більш докладно.Яким же показаний Печорін в цій повісті? Що нового дізнається пронього читач? У повісті «Бела» характер героя вимальовувався рівнимчином з його вчинків і відносин з людьми, у повісті «Максим Максимович»Печорін по суті не діє. У повісті «Бела» ми чуємо про Печоріна з вустлюдини, близько його знав, але не здатного, силу обмеженості свогокругозору, зрозуміти складну натуру героя. Тут читач дізнається проПечоріна від автора. Найважливішим засобом характеристики Печоріна вцій повісті є психологічний портрет.На зміни в характері натякають і деякі деталі портрета героя:з’явилася «нервового слабкість», байдужо-спокійний погляд, Тут читачбачить Печоріна, майже відмовився від надії відродитися до життя.Подорож – остання спроба заповнити існування новими враженнями, зміноюмісць, але герой знає, що і воно не принесе йому щастя і нічого незмінить в його долі: він навряд чи повернеться з Персії, йому нема чогоповертатися.На закінчення корисно зупинитися на питанні, чи є у Печорінаяке-небудь внутрішнє виправдання перед Максимом Максимович. Зустріч ізним – останній штрих, що підкреслює самотність героя, його небажаннязнайти розуміння і підтримку у людей.