О́скар Фи́нгал О’Фла́эрти Уи́ллс Уа́йльд — ирландский писатель и поэт. Один из самых известных драматургов позднего Викторианского периода, одна из ключевых фигур эстетизма и европейского модернизма.
Дата и место рождения: 16 октября 1854 г., Уэстленд Роу, Дублин, Ирландия
Дата и место смерти: 30 ноября 1900 г., Париж, Франция
Супруга: Констанс Ллойд (в браке с 1884 г. до 1898 г.)
Після того, як спробував писати в різних формах упродовж 1880-х років, став одним з найпопулярніших драматургів на початку 1890-х років. Найбільше його пам'ятають за епіграми і п'єси, роман «Портрет Доріана Грея», а також обставини його ув'язнення і ранньої смерті.
Народився в сім'ї успішних англо-ірландських[en] інтелектуалів лікаря-офтальмолога Вільяма Вайлда і письменниці Джейн Франциско Елджі (англ. Jane Francesca Elgee). Ще в дитинстві вільно оволодів французькою і німецькою мовами. Отримав класичну освіту: естетичні погляди формувались у Триніті Коледжі (Дублін) та оксфордському коледжі святої Магдалени, — проте йшов власним шляхом, керуючись власною тезою: «Те, що дійсно треба знати, не розтлумачить ніхто». Став відомим завдяки участі в зароджуваній філософії естетизму, яку очолювали двоє його наставників, Волтер Пейтер[en] і Джон Раскін. Після закінчення університету переїхав до Лондона, увійшовши до модних культурних і громадських кіл.
Як представник естетизму пробував свої сили в різній літературній діяльності. У 1881 вийшла перша друкована збірка його віршів «Поезії». Виступав з лекціями в США і Канаді про нове «англійське відродження в мистецтві», а потім повернувся до Лондона, де з 1882 по 1888, щоб здобути кошти на утримання сім'ї, займався здебільшого журналістською діяльністю: редагував дамський журнал «Жіночий світ» (англ. Woman's World), часопис «Драматичне рев'ю» (англ. Drama Review). У 1888 році вийшла друкована збірка казок «Щасливий принц та інші казки».
Відомий своєю гострою дотепністю, яскравими вбраннями і блискучим вмінням вести розмову, Вайлд став однією з найвідоміших особистостей свого часу. На рубежі 1890-х років розвивав свої ідеї про вищість мистецтва в серії діалогів і есе.
У 1891 відзначився друкованою збіркою «Злочин лорда Артура Севайла та інші оповідання», критичними есе «Занепад брехні», «Критик як митець», «Душа людини при соціалізмі» та єдиним романом «Портрет Доріана Грея» — тепер найбільш уславленим його твором, який після публікації приніс досить неслави: скандал, процес, суд і дворічне ув'язнення за моральні збочення.
Можливість зобразити естетичні деталі точно і поєднати їх з більшими соціальними темами звернула Вайлда до написання драматичних творів. Написав п'єсу «Саломея» (1891) французькою мовою в Парижі, але йому не дали дозволу на постановку п'єси в Англії через цілковиту заборону на зображення біблійних сюжетів на англійській сцені. Не знітившись, підготував чотири суспільних комедій на початку 1890-х років, що зробило його одним з найуспішніших драматургів пізньо-вікторіанського Лондона. Успіх і визнання принесли автору його п'єси «Віяло леді Віндермір» (1892), «Жінка, не варта уваги» (1893), «Саломея», «Ідеальний чоловік» (1895). І все ж найкращою вважається п'єса «Як важливо бути серйозним» (1895).
На піку своєї слави і успіху, коли все ще в Лондоні ставили «Як важливо бути серйозним» (1895), Вайлд подав у суд на Маркіза Квінсберрі[en] за нібито наклеп. Маркіз був батьком Вайлдового коханця, Лорда Альфреда Дугласа. Відкриті в судовому процесі подробиці змусили Вайлда відмовитися від позову і призвели до його власного арешту і суду через «особливо непристойну поведінку» з чоловіками. Після двох судових процесів його визнали винним і засудили до двох років примусових робіт[en], максимального покарання, тому з 1895 по 1897 рік він провів у в'язниці. Упродовж свого останнього року у в'язниці написав «De Profundis» (опублікований посмертно 1905 року), довгий лист, у якому обговорює свій духовний шлях під час судових процесів, що утворив темний контрапункт до його попередньої філософії насолоди. Після звільнення відразу поїхав до Франції, щоб вже ніколи не повертатися до Ірландії та Великої Британії. Там написав свою останню працю, поему «Балада Редінзької в'язниці» (1898), присвячену жорстким умовам життя у в'язниці.
Останні роки добровільного вигнання з Батьківщини провів у Франції, де оселився після звільнення з тюрми під несправжнім ім'ям, зазнавши там матеріальної скрути, а ще більш — духовної.
Жив у Парижі, де й помер від менінгіту у віці 46 років. Похований на цвинтарі Пер-Лашез.
Answers & Comments
Ответ:
О́скар Фи́нгал О’Фла́эрти Уи́ллс Уа́йльд — ирландский писатель и поэт. Один из самых известных драматургов позднего Викторианского периода, одна из ключевых фигур эстетизма и европейского модернизма.
Дата и место рождения: 16 октября 1854 г., Уэстленд Роу, Дублин, Ирландия
Дата и место смерти: 30 ноября 1900 г., Париж, Франция
Супруга: Констанс Ллойд (в браке с 1884 г. до 1898 г.)
Ответ:
Після того, як спробував писати в різних формах упродовж 1880-х років, став одним з найпопулярніших драматургів на початку 1890-х років. Найбільше його пам'ятають за епіграми і п'єси, роман «Портрет Доріана Грея», а також обставини його ув'язнення і ранньої смерті.
Народився в сім'ї успішних англо-ірландських[en] інтелектуалів лікаря-офтальмолога Вільяма Вайлда і письменниці Джейн Франциско Елджі (англ. Jane Francesca Elgee). Ще в дитинстві вільно оволодів французькою і німецькою мовами. Отримав класичну освіту: естетичні погляди формувались у Триніті Коледжі (Дублін) та оксфордському коледжі святої Магдалени, — проте йшов власним шляхом, керуючись власною тезою: «Те, що дійсно треба знати, не розтлумачить ніхто». Став відомим завдяки участі в зароджуваній філософії естетизму, яку очолювали двоє його наставників, Волтер Пейтер[en] і Джон Раскін. Після закінчення університету переїхав до Лондона, увійшовши до модних культурних і громадських кіл.
Як представник естетизму пробував свої сили в різній літературній діяльності. У 1881 вийшла перша друкована збірка його віршів «Поезії». Виступав з лекціями в США і Канаді про нове «англійське відродження в мистецтві», а потім повернувся до Лондона, де з 1882 по 1888, щоб здобути кошти на утримання сім'ї, займався здебільшого журналістською діяльністю: редагував дамський журнал «Жіночий світ» (англ. Woman's World), часопис «Драматичне рев'ю» (англ. Drama Review). У 1888 році вийшла друкована збірка казок «Щасливий принц та інші казки».
Відомий своєю гострою дотепністю, яскравими вбраннями і блискучим вмінням вести розмову, Вайлд став однією з найвідоміших особистостей свого часу. На рубежі 1890-х років розвивав свої ідеї про вищість мистецтва в серії діалогів і есе.
У 1891 відзначився друкованою збіркою «Злочин лорда Артура Севайла та інші оповідання», критичними есе «Занепад брехні», «Критик як митець», «Душа людини при соціалізмі» та єдиним романом «Портрет Доріана Грея» — тепер найбільш уславленим його твором, який після публікації приніс досить неслави: скандал, процес, суд і дворічне ув'язнення за моральні збочення.
Можливість зобразити естетичні деталі точно і поєднати їх з більшими соціальними темами звернула Вайлда до написання драматичних творів. Написав п'єсу «Саломея» (1891) французькою мовою в Парижі, але йому не дали дозволу на постановку п'єси в Англії через цілковиту заборону на зображення біблійних сюжетів на англійській сцені. Не знітившись, підготував чотири суспільних комедій на початку 1890-х років, що зробило його одним з найуспішніших драматургів пізньо-вікторіанського Лондона. Успіх і визнання принесли автору його п'єси «Віяло леді Віндермір» (1892), «Жінка, не варта уваги» (1893), «Саломея», «Ідеальний чоловік» (1895). І все ж найкращою вважається п'єса «Як важливо бути серйозним» (1895).
На піку своєї слави і успіху, коли все ще в Лондоні ставили «Як важливо бути серйозним» (1895), Вайлд подав у суд на Маркіза Квінсберрі[en] за нібито наклеп. Маркіз був батьком Вайлдового коханця, Лорда Альфреда Дугласа. Відкриті в судовому процесі подробиці змусили Вайлда відмовитися від позову і призвели до його власного арешту і суду через «особливо непристойну поведінку» з чоловіками. Після двох судових процесів його визнали винним і засудили до двох років примусових робіт[en], максимального покарання, тому з 1895 по 1897 рік він провів у в'язниці. Упродовж свого останнього року у в'язниці написав «De Profundis» (опублікований посмертно 1905 року), довгий лист, у якому обговорює свій духовний шлях під час судових процесів, що утворив темний контрапункт до його попередньої філософії насолоди. Після звільнення відразу поїхав до Франції, щоб вже ніколи не повертатися до Ірландії та Великої Британії. Там написав свою останню працю, поему «Балада Редінзької в'язниці» (1898), присвячену жорстким умовам життя у в'язниці.
Останні роки добровільного вигнання з Батьківщини провів у Франції, де оселився після звільнення з тюрми під несправжнім ім'ям, зазнавши там матеріальної скрути, а ще більш — духовної.
Жив у Парижі, де й помер від менінгіту у віці 46 років. Похований на цвинтарі Пер-Лашез.