Объяснение:

сьогодні хочу звернутися саме до тебе, Грегоре. Навряд чи те, що напишу тобі, можна вважати абсолютною істиною. Я лише хочу поділитися з тобою думками, що виникли у мене після того, як дізналася про історію твого життя. Те, що відбулося з тобою, спочатку мені здалося фантастичним сном, за яким, ще раз пізніше перечитавши новелу «Перевтілення» Франца Кафки, я відчула страшну реальність нашого життя. Реальність, де перестало цінуватися людське життя, особистість, де майже не залишається місця відчуттям болю і страждань інших, співчуттю, бажанню допомогти, зрозуміти. Гроші, влада все більше спотворюють людей, роблячи їх байдужими, злими, жорстокими.

Я не хочу жити в такому світі, де людина стає гвинтиком, комашкою у великому державному апараті. Уявляю, Грегоре, як тобі було жахливо і страшно відчувати себе саме такою нікчемною, жалюгідною істотою.

Адже кожна людина унікальна і повинна реалізувати свої здібності, тільки тоді її життя має сенс. Людина має жити в гармонії зі світом, тільки тоді вона щаслива. Я хочу допомогти тобі розібратися у собі та зрозуміти помилки, що призвели до такого сумного кінця. Сподіваюсь, що ти не будеш ображатися на деякі різкі зауваження або ж моє, ще, можливо, не повністю доросле сприйняття світу.

Мене завжди турбувало те, чому порівняння людини з працьовитою мурахою вважається позитивним. Про це вперто стверджує безліч літературних творів. Та чи настільки вдале це порівняння? Мураха генетично запрограмована вдень і вночі працювати заради спільного блага системи, частиною якої вона є. Але ж якщо прийде кінець життю комахи, то цього не помітить ніхто, бо відразу знайдеться, ким замінити її. Мені здається, що саме такій мурасі ти уподібнився.

Однак це не означає, що я б радила тобі збудувати міцну стіну між особистістю та реальним, буденним світом. Мабуть, потрібно стати частиною цієї багаторівневої системи, але при цьому залишитися індивідуальністю, з думками, які виникають у твоїй голові, а не пропагують навколо, з мріями, що хвилюють твоє серце, з пристрасною віддачею твоїм пориванням, що зробили б щасливим тебе. Звичайно, розписати це легко, а жити важко. Але ж чи не найбільша насолода – це саме життя.

З дитинства ми всі мріємо про різні професії. Коли ж виростаємо, то з посмішкою та іронією згадуємо ці солодкі хвилини мрій. Щасливий той флорист, котрий з ніжністю кожного ранку відчиняє двері маленької крамнички, що схожа на дивний сад із ніжних квітів, або ж пекар, який знає, що його свіжий духмяний хліб сьогодні на вечерю їстиме безліч сімей. А ти, Грегоре, ким мріяв бути? Важко повірити, що комівояжером. Ти щодня з першим промінням сонця, як комаха, метушишся по світу, а на вечір зморений та, як тобі здається, щасливий, засинаєш міцним, вимученим сном. Ти глибоко переконаний, що повинен робити це заради батьків та сестри, бо вони бідні й нещасні, заморені постійним нидінням у будинку, як голодні циркові тигри, чекають на свого годувальника. Але не дресувальник є хазяїном, а тварини. Вони повільно обплітали твоє життя павутиною з беззаперечних обов’язків. Проте не можна звинувачувати у всьому лише родину, бо ти сам не просив допомоги, не очікував від них підтримки й сліпо вірив, що так і має бути. Це одна з найбільших твоїх помилок.

Ти перевтілився у жалюгідну комаху, уособлюючи в собі незахищеність, безвихідь та відчуженість від усього світу. Не потрібний нікому, приречений на самотність.