Складним був час, коли жив і творив Володимир Сосюра. У роки сталінських репресій поет, як і багато інших його сучасників, зважував кожен свій крок, бо ходити доводилося по лезу ножа. Повсякчас перед ним стояла проблема: як зберегти свободу та життя і одночасно не зрадити друзів, рідних, а головне — Бать­ківщину, пам’ять про предків.

Хоч і зараз ми переживаємо не кращі часи, але ж саме тому творчість Володимира Миколайовича, особливо громадянська лірика, є винятково актуальною і сьогодні.

Часи змінюються, але загальнолюдські цінності є нетлінними. Почуття патрі­отизму, любові до своєї Батьківщини «в годину щасливу і в радості мить» і навіть у «годину негоди» здатне зберегти народ і не перетворити нас на «порох і дим».

Образ України у поезіях Володимира Сосюри яскравий і багатогранний. У ві­рші «Сад» перед нами постає Україна в образі покинутого саду, який перетворився на «пеньки та бур’яни». Чому так трапилося? Бо зі знищенням козаччи­ни зникли вірні захисники України. Рабська свідомість, засіяна ворогами, які до того ж методично викорчовували пам’ять людську, дала дружні сходи. Тому «сер­ця не тисло від журби і не обурювали ґрати». Та любов до Батьківщини переда­ється на генетичному рівні, всмоктується з молоком матері.

На цьому випробування для України не скінчилися. Прийшли нові вороги плюндрувати нашу землю, і знову Вітчизна-мати потребувала захисту У 1944 році вірш «Любіть Україну» звучав, як молитва, звернена до людей, знесилених, але не скорених довгими роками війни. Лише від них, юнаків та дівчат, залежа­ло майбутнє Батьківщини. Недостатньо було любити Україну тільки словами, треба було доводити любов своїми справами. Перед читачем Україна виграє всіма барвами — «жовта, як сонце»; «зелена, як трави»; «синя, як води»; «голуба, як небо». А прислухаєшся — почуєш, як вона звучить солов’їною мовою, народ­ними піснями, зойками гудків, шумом Дніпрових хвиль. І порушують цю ідилію спалахи канонад, «ідо на захід женуть чужинців». Вірні сини і доньки віддавали свої життя заради того, щоб сьогоднішні та прийдешні покоління милувалися «вишневою» Україною, щоб ми вічними були разом з нею.

Ось такою бачив Україну Володимир Сосюра. Він то багатослівно, то лако­нічно висловлював свою любов: «Земля моїх батьків прекрасна і родюча».

Сьогодні дуже часто із уст політиків, суспільних діячів ми чуємо слова — освідчення на адресу народу України. Але чи є вони щирими? Справи показують. Тому мені хочеться, щоб слова В. Сосюри стали девізом для всіх і кожного українця окремо.

Я України не забуду,

Вона для мене як зоря!