Відповідь:

У п’ятій частині повісті «За сестрою» мене найбільше вразила сумна доля полонених людей в «страшні  часи татарських набігів на Україну».

  Страшна картина відношення до бранців не може залишати читача байдужим. Захоплені люди «мусили … бігти, мов собаки, попри татарські коні», їх «усіх стерегли пильно і не розв'язували їм рук». Події відбувалися улітку, тож «бідні бранці були страх помучені і мали  велику  спрагу». Важко дізнаватися, що на привалі «татари кинули їм, як собакам, якоїсь паляниці», хоч самі мали достатньо їди, питва та прохолоду під шатром. Особливе хвилювання викликає жорстокість татар до беззбройних бранців, коли «хто  нездужав, тому зараз відрубували голову».

   Читаєш про таке і ще більше розумієш скільки страждань та горя випало на долю нашого народу.

Пояснення: