1. Що могли, то те й давали,

Він зо всього був догодний.

Досить з нього, що не був він

Ні голодний, ні холодний.

Бачиш ти — оця діброва,

Поле, небо,синє море —

То моє багатство-панство

І розкішне, і просторе.

При всьому сьому багатстві

Я щасливий завжди й вільний.

2. Він зостався, щоб піснями

Звеселять рідну країну,

Там він має розважати

Не одну сумну родину.

5. Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті.

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

6. Так довіку у темниці

Довелось поету жити,

За тюремний спів він мусив

Головою наложити.

Бертольдо.

1. Попереду їхав лицар,

Та лихий такий, крий боже!

Спалахнув від гніву лицар,

Був він гордий та завзятий,

Але ж тільки на упертість

Та на гордощі багатий.

2. Чим я маю привернути

Серце милої, — не знаю!

Може б, краще їй припали

До сподоби серенади?.."

3. Раптом зброя заблищала,

І гукнуло військо хором:

"Ми готові йти до бою!

Краще смерть, ніж вічний сором!"

І метнулися у напад

Так запекло, так завзято,

Що не встигла й ніч настати,

Як було вже місто взято.

Місто взято, цар в полоні

Бусурменський.

4. "Що се, що? — кричить Бертольдо.

Гей, ловіть співця, в'яжіте!

У тюрму його, в кайдани!

Та скоріш, скоріш біжіте!"

"Ви скажіть сьому зухвальцю,

Що тепер настав день суду,

Що терпів його я довго,

Але більш терпіть не буду.

Коли він складання віршів

Бунтівничих не покине,

То в тюрму його закину,

Там він, клятий, і загине!"

5. Здійнялось повстання в краю,

І Бертольда вбили люде...