Поставьте знаки препинания и дефисы.
На розлогому широко-листому гілі нашого саду у його духмяних травах відстребало відщебетало моє дитинство. Сад першим учив мене мріяти допомагав пізнавати світ і себе в тому світі.
Як я тоді хотів швидше подорослішати! Тепер проживши половину життя шкодую що має вічного дитинства.
Саду того вже давно не має бо він вітцвів і відродив своє. Повільно обережно ступаючи йду по претужалівому чорноземові батькового городу щоб городу боляче не було. Пригріта весняним сонцем земля парує дихаючи на мене прілим торішнім зіллям і картоплинням. Я принюхуюся до тих пахощів наче до яблуневого цвіту наче до лежаних у сині антонівок.
Сади як добрі люди лешають назавжди по собі світлу і добру пам'ять. Люди іноді бувають підступними злими й скупими а сади лише добрими й щедрими.
На розлогому широко-листому гілі нашого саду у його духмяних травах відстребало відщебетало моє дитинство. Сад першим учив мене мріяти допомагав пізнавати світ і себе в тому світі.
Як я тоді хотів швидше подорослішати! Тепер проживши половину життя шкодую що має вічного дитинства.
Саду того вже давно не має бо він вітцвів і відродив своє. Повільно обережно ступаючи йду по претужалівому чорноземові батькового городу щоб городу боляче не було. Пригріта весняним сонцем земля парує дихаючи на мене прілим торішнім зіллям і картоплинням. Я принюхуюся до тих пахощів наче до яблуневого цвіту наче до лежаних у сині антонівок.
Сади як добрі люди лешають назавжди по собі світлу і добру пам'ять. Люди іноді бувають підступними злими й скупими а сади лише добрими й щедрими.
More Questions From This User See All
Answers & Comments
На розлогому широколистому гіллі нашого саду, у його духмяних травах, відстрибало, відщебетало моє дитинство. Сад першим учив мене мріяти, допомагав пізнавати світ і себе в цьому світі. Як я хотів швидше подорослішати! Тепер, проживши половину життя, шкодую, що немає вічного дитинства. Саду того вже давно немає, бо він відцвів і відродив своє. Повільно, обережно ступаючи, йду по притужалівому чорноземові батькового городу, щоб городу боляче не було. Пригріта весняним сонцем земля парує, дихаючи на мене прілим торішнім зіллям і картоплинням. Я принюхуюся до тих пахощів, наче до яблуневого цвіту, наче до лежаних у сіні антонівок. Сади, як добрі люди, лишають по собі світлу і добру пам'ять. Люди іноді бувають підступними, злими й скупими, а сади - лише добрими й щедрими.