XIX ст. відкрило нову сторінку в історії німецького переселення на територію України, переважно на Волинь та Північне Причорномор’я. Здебільшого вони утворювали суцільні поселенські острови, які згодом перетворювалися на німецькі національні райони та округи. Німецькі переселенці, користуючись значними правами і привілеями, фактично стояли одноосібно від місцевої влади, яка не завжди позитивно ставилась до поселенців. Поселяючись переважно в сільській місцевості, спираючись на власний менталітет, побут, специфіку общинного та сімейного життя, вони тривалий період майже повністю були відгороджені від впливів українського населення та органів місцевої влади, зберігаючи недоторканою власну самобутність. Фактично переселенці отримали громадське самоврядування і намагались мінімально контактували з місцевою владою.
Хоча землеволодіння і господарювання у колоністів було подвірним, але управління - общинним. Траплялись випадки коли землю переселенці могли купувати спільно, а потім ділили на основі повної справедливості відносно господарств та інших ознак. Незважаючи на індивідуалізм у господарюванні, серед колоністів існували й форми спільного виконання певних робіт і прояви колективної взаємодопомоги. Найчастіше це були громадські роботи, які мали важливе значення для життя всієї колонії.
На 1914 р. на території України проживало 800 тисяч членів німецької національної громади, з них 476 тисяч проживало на території Південної України.
Після розпаду СРСР розпочалися дослідження з історії німецьких поселень і їх значення в історії України. В Києві, Дніпропетровську, Луцьку почали виникати спеціалізовані дослідницькі центри та виходити публікації з історії життєдіяльності німецьких поселенців.
Важливим було значення колонізації у тому, що завдяки їй стали поширюватися нові інтенсивні технології вирощування зернових, нові сільськогосподарські культури, агротехнічні нововведення. Але позитивні результати цього процесу були не тільки в економічній сфері. В галузі освіти німці також дали безперечно гарний приклад місцевому населенню, вважаючи будівництво школи (утримання її та вчителя) та громадських споруд, взаємодопомогу першочерговою справою громади. Саме самодостатність громади, її незалежність від місцевої влади були зразком для українського населення.
Answers & Comments
Объяснение:
XIX ст. відкрило нову сторінку в історії німецького переселення на територію України, переважно на Волинь та Північне Причорномор’я. Здебільшого вони утворювали суцільні поселенські острови, які згодом перетворювалися на німецькі національні райони та округи. Німецькі переселенці, користуючись значними правами і привілеями, фактично стояли одноосібно від місцевої влади, яка не завжди позитивно ставилась до поселенців. Поселяючись переважно в сільській місцевості, спираючись на власний менталітет, побут, специфіку общинного та сімейного життя, вони тривалий період майже повністю були відгороджені від впливів українського населення та органів місцевої влади, зберігаючи недоторканою власну самобутність. Фактично переселенці отримали громадське самоврядування і намагались мінімально контактували з місцевою владою.
Хоча землеволодіння і господарювання у колоністів було подвірним, але управління - общинним. Траплялись випадки коли землю переселенці могли купувати спільно, а потім ділили на основі повної справедливості відносно господарств та інших ознак. Незважаючи на індивідуалізм у господарюванні, серед колоністів існували й форми спільного виконання певних робіт і прояви колективної взаємодопомоги. Найчастіше це були громадські роботи, які мали важливе значення для життя всієї колонії.
На 1914 р. на території України проживало 800 тисяч членів німецької національної громади, з них 476 тисяч проживало на території Південної України.
Після розпаду СРСР розпочалися дослідження з історії німецьких поселень і їх значення в історії України. В Києві, Дніпропетровську, Луцьку почали виникати спеціалізовані дослідницькі центри та виходити публікації з історії життєдіяльності німецьких поселенців.
Важливим було значення колонізації у тому, що завдяки їй стали поширюватися нові інтенсивні технології вирощування зернових, нові сільськогосподарські культури, агротехнічні нововведення. Але позитивні результати цього процесу були не тільки в економічній сфері. В галузі освіти німці також дали безперечно гарний приклад місцевому населенню, вважаючи будівництво школи (утримання її та вчителя) та громадських споруд, взаємодопомогу першочерговою справою громади. Саме самодостатність громади, її незалежність від місцевої влади були зразком для українського населення.