Починаючи з кінця 1920-их у капіталістичних країнах почали лунати аргументи, що є певні риси подібності між політичними системами СРСР, Італії та Німеччини. Зазначалось, що у всіх трьох країнах встановились репресивні однопартійні режими на чолі з сильними лідерами (Сталіним, Муссоліні і Гітлером), які прагнуть до всеохопного контролю і закликають порвати з усіма традиціями в ім'я якоїсь вищої мети. Серед перших, хто звернув на це увагу, були анархісти Армандо Боргі (1925) і Всеволод Волін (1934), священик Луїджі Стурцо (1926), історик Чарльз Бірд (1930), письменник Арчібальд Маклейш (1932), філософ Хорас Каллен (1934). Характеризуючи переродження радянського режиму, Лев Троцький у книзі «Зраджена революція» (1936) назвав його «тоталітарним». Після показових процесів 1937 ті ж ідеї стали виражати в своїх роботах і виступах історики Елі Халеві та Ханс Кон, філософ Джон Дьюї, письменники Юджин Лайонс, Елмер Девіс і Волтер Ліппман, економіст Кельвін Гувер та інші.
1939 року укладення Пакту Молотова — Ріббентропа викликало глибоку заклопотаність на Заході, яка переросла в бурю обурення після вторгнення Червоної Армії до Польщі, а потім до Фінляндії. Американський драматург Роберт Шервуд відповів п'єсою «Хай згине ніч», відзначеною Пулітцерівською премією, в якій він засудив спільну агресію Третього Рейху і СРСР. Американський сценарист Фредерік Бреннан для своєї повісті «Дозволь тебе називати товаришем» придумав слово «комунацизм». У червні 1941 британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль сказав, що нацистський режим не відрізняється від найгірших рис комунізму (що співзвучно з його висловом, зробленим після війни: «Фашизм був тінню або потворним дітищем комунізму»).
Після початку німецько-радянської війни і особливо після вступу США у Другу світову війну критика СРСР пішла на спад. Більше того, почала поширюватись думка, що між СРСР, США і Великою Британією є багато спільного. Але водночас 1943 року вийшла книга публіциста Ізабели Патерсон «Бог з машини», в якій СРСР було названо «тоталітарним суспільством».
Подібні критичні погляди на СРСР з самого початку викликали гострі суперечки, проте в роки холодної війни набули масової популярності і були підхоплені антикомуністичною пропагандою. Багато лібералів, соціал-демократів, християнських демократів, анархістів та інших ідеологічних противників фашизму, нацизму і сталінізму стали прихильниками теорії («тоталітарної моделі»), що всі три системи були різновидами однієї системи — тоталітаризму. Так, 13 травня 1947 президент США Гаррі Трумен сказав: «Немає ніякої різниці між тоталітарними державами. Мені все одно, як ви їх називаєте: нацистськими, комуністичними або фашистськими». Поряд зі словом «тоталітарний», стосовно комуністичної ідеології використовувався вираз «червоний фашизм». У той час як одні вважали подібний підхід спірним, іншим він здавався очевидним. Так, генерал Джон Дін опублікував книгу «Дивний союз», в якій висловив щирий жаль, що російський народ не бачить подібності між режимами в рідній країні і в переможеної нацистської Німеччини.
Статус наукової концепції за терміном «тоталітаризм» затвердив політологічний симпозіум, зібраний 1952 у США, де тоталітаризм був визначений як «закрита і нерухома соціокультурна та політична структура, в якій усяка дія — від виховання дітей до виробництва і розподілу товарів — спрямовується і контролюється з єдиного центру».
Тоталітарна модель також стала предметом наукових досліджень таких фахівців, як Арендт, Фрідріх, Лінц й ін., які виконували порівняльний аналіз радянського і нацистського режимів. За моделлю, метою тоталітарного контролю над економікою і суспільством є їхня організація за єдиним планом. Усе населення держави мобілізується для підтримки уряду (правлячої партії) і його ідеології, при цьому декларується пріоритет суспільних інтересів над приватними. Організації, діяльність яких не підтримується владою, — наприклад, профспілки, церква, опозиційні партії — обмежуються або забороняються. Роль традиції у визначенні норм моралі відкидається, натомість етика розглядається з суто раціональних, «наукових» позицій. Центральне місце в риториці посідає спроба прирівняти нацистські злочини під час цілеспрямованого винищення мільйонів людей за національною ознакою (геноциду) і пенітенціарну систему в СРСР. Прихильники концепції вважали, що тоталітаризм якісно відрізнявся від деспотичних режимів, що існували до XX століття. Проте досі фахівці не дійшли єдиної думки, які саме риси слід вважати визначальними для тоталітарних режимів
В 1918 — 1930-е гг. в СССР был установлен тоталитарный политический режим. Тоталитарный политический режим — это система государственной власти, основанная на полном политическом, экономическом, идеологическом подчинении всего общества и отдельного индивида власти; тотальном контроле государства над всеми сферами жизни; фактическом несоблюдении прав и свобод человека.
30-е гг. стали периодом сильнейших потрясений. Страна за это десятилетие пережила три крупных репрессивных кампании, которые по масштабам, результатам и последствиям можно сравнивать с войнами.
Первая репрессивная кампания связана с изменением курса государства. Она затронула «кулаков» и «подкулачников», социально вредных (паразитических) элементов: служителей культа, мелких торговцев, «нэпманов», а также старых специалистов сферы промышленности, которых обвиняли в саботаже и вредительстве.
Вторая репрессивная волна захватила широкие народные массы (рабочих, крестьян, служащих) и была обусловлена общим ужесточением карательной политики Советского государства, заменой гражданско-правовых, трудовых, административных отношений на уголовно-правовые.
Третья репрессивная кампания приходилась в основном на 1934–1938 гг. Под ее ударом оказались партийные, государственные, военные кадры, руководители промышленности, научные работники, профессора вузов и т. д. Многие оказались жертвами «сведения личных счетов».
Положительная оценка о тоталитарном режиме
Рост технических знаний
Быстрое продвижение рабочих по служебной лестнице
Возникновение новой технической интеллигенции, лояльной к власти
Отрицательная оценка о тоталитарном режиме
Уход с заводов наиболее квалифицированной части рабочих
Пополнение рабочего класса выходцами из деревни с низкой квалификацией
Answers & Comments
Починаючи з кінця 1920-их у капіталістичних країнах почали лунати аргументи, що є певні риси подібності між політичними системами СРСР, Італії та Німеччини. Зазначалось, що у всіх трьох країнах встановились репресивні однопартійні режими на чолі з сильними лідерами (Сталіним, Муссоліні і Гітлером), які прагнуть до всеохопного контролю і закликають порвати з усіма традиціями в ім'я якоїсь вищої мети. Серед перших, хто звернув на це увагу, були анархісти Армандо Боргі (1925) і Всеволод Волін (1934), священик Луїджі Стурцо (1926), історик Чарльз Бірд (1930), письменник Арчібальд Маклейш (1932), філософ Хорас Каллен (1934). Характеризуючи переродження радянського режиму, Лев Троцький у книзі «Зраджена революція» (1936) назвав його «тоталітарним». Після показових процесів 1937 ті ж ідеї стали виражати в своїх роботах і виступах історики Елі Халеві та Ханс Кон, філософ Джон Дьюї, письменники Юджин Лайонс, Елмер Девіс і Волтер Ліппман, економіст Кельвін Гувер та інші.
1939 року укладення Пакту Молотова — Ріббентропа викликало глибоку заклопотаність на Заході, яка переросла в бурю обурення після вторгнення Червоної Армії до Польщі, а потім до Фінляндії. Американський драматург Роберт Шервуд відповів п'єсою «Хай згине ніч», відзначеною Пулітцерівською премією, в якій він засудив спільну агресію Третього Рейху і СРСР. Американський сценарист Фредерік Бреннан для своєї повісті «Дозволь тебе називати товаришем» придумав слово «комунацизм». У червні 1941 британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль сказав, що нацистський режим не відрізняється від найгірших рис комунізму (що співзвучно з його висловом, зробленим після війни: «Фашизм був тінню або потворним дітищем комунізму»).
Після початку німецько-радянської війни і особливо після вступу США у Другу світову війну критика СРСР пішла на спад. Більше того, почала поширюватись думка, що між СРСР, США і Великою Британією є багато спільного. Але водночас 1943 року вийшла книга публіциста Ізабели Патерсон «Бог з машини», в якій СРСР було названо «тоталітарним суспільством».
Подібні критичні погляди на СРСР з самого початку викликали гострі суперечки, проте в роки холодної війни набули масової популярності і були підхоплені антикомуністичною пропагандою. Багато лібералів, соціал-демократів, християнських демократів, анархістів та інших ідеологічних противників фашизму, нацизму і сталінізму стали прихильниками теорії («тоталітарної моделі»), що всі три системи були різновидами однієї системи — тоталітаризму. Так, 13 травня 1947 президент США Гаррі Трумен сказав: «Немає ніякої різниці між тоталітарними державами. Мені все одно, як ви їх називаєте: нацистськими, комуністичними або фашистськими». Поряд зі словом «тоталітарний», стосовно комуністичної ідеології використовувався вираз «червоний фашизм». У той час як одні вважали подібний підхід спірним, іншим він здавався очевидним. Так, генерал Джон Дін опублікував книгу «Дивний союз», в якій висловив щирий жаль, що російський народ не бачить подібності між режимами в рідній країні і в переможеної нацистської Німеччини.
Статус наукової концепції за терміном «тоталітаризм» затвердив політологічний симпозіум, зібраний 1952 у США, де тоталітаризм був визначений як «закрита і нерухома соціокультурна та політична структура, в якій усяка дія — від виховання дітей до виробництва і розподілу товарів — спрямовується і контролюється з єдиного центру».
Тоталітарна модель також стала предметом наукових досліджень таких фахівців, як Арендт, Фрідріх, Лінц й ін., які виконували порівняльний аналіз радянського і нацистського режимів. За моделлю, метою тоталітарного контролю над економікою і суспільством є їхня організація за єдиним планом. Усе населення держави мобілізується для підтримки уряду (правлячої партії) і його ідеології, при цьому декларується пріоритет суспільних інтересів над приватними. Організації, діяльність яких не підтримується владою, — наприклад, профспілки, церква, опозиційні партії — обмежуються або забороняються. Роль традиції у визначенні норм моралі відкидається, натомість етика розглядається з суто раціональних, «наукових» позицій. Центральне місце в риториці посідає спроба прирівняти нацистські злочини під час цілеспрямованого винищення мільйонів людей за національною ознакою (геноциду) і пенітенціарну систему в СРСР. Прихильники концепції вважали, що тоталітаризм якісно відрізнявся від деспотичних режимів, що існували до XX століття. Проте досі фахівці не дійшли єдиної думки, які саме риси слід вважати визначальними для тоталітарних режимів
В 1918 — 1930-е гг. в СССР был установлен тоталитарный политический режим. Тоталитарный политический режим — это система государственной власти, основанная на полном политическом, экономическом, идеологическом подчинении всего общества и отдельного индивида власти; тотальном контроле государства над всеми сферами жизни; фактическом несоблюдении прав и свобод человека.
30-е гг. стали периодом сильнейших потрясений. Страна за это десятилетие пережила три крупных репрессивных кампании, которые по масштабам, результатам и последствиям можно сравнивать с войнами.
Первая репрессивная кампания связана с изменением курса государства. Она затронула «кулаков» и «подкулачников», социально вредных (паразитических) элементов: служителей культа, мелких торговцев, «нэпманов», а также старых специалистов сферы промышленности, которых обвиняли в саботаже и вредительстве.
Вторая репрессивная волна захватила широкие народные массы (рабочих, крестьян, служащих) и была обусловлена общим ужесточением карательной политики Советского государства, заменой гражданско-правовых, трудовых, административных отношений на уголовно-правовые.
Третья репрессивная кампания приходилась в основном на 1934–1938 гг. Под ее ударом оказались партийные, государственные, военные кадры, руководители промышленности, научные работники, профессора вузов и т. д. Многие оказались жертвами «сведения личных счетов».
Положительная оценка о тоталитарном режиме
Рост технических знаний
Быстрое продвижение рабочих по служебной лестнице
Возникновение новой технической интеллигенции, лояльной к власти
Отрицательная оценка о тоталитарном режиме
Уход с заводов наиболее квалифицированной части рабочих
Пополнение рабочего класса выходцами из деревни с низкой квалификацией
Падение качества и производительности труда