Найвищого розквіту Греція досягла в V ст. до н. е., причому значну роль у цьому відіграла перемога грецьких державу греко-перських війнах, які тривали протягом усієї першої половини V ст. до н. е.; ця перемога створила для піднесення грецького господарства і культури дуже сприятливі умови.
Перська знать намагалась підкорити і експлуатувати інші сусідні народи, придбати нові землі і рабів. Безпосередньо заінтересованою в цьому була та частина персів, яка перетворилася в па-нівну соціальну групу: царські радники, керівники військового ополчення, велика кількість чиновників, через яких здійснювалося управління захопленими землями.
Перську експансію підтримувала також торгова і рабовласницька аристократія Східного Середземномор’я, особливо торгово-рабовласницькі кола Фінікії. Співчувала персам також частина торгово-промислових кіл грецьких міст Малої Азії, яка була заінтересована в багатих східних ринках. Завдяки завоюванню Фінікії, Лідії і цілого ряду грецьких міст Малої Азії Персія перетворилася в могутню морську державу. Цьому сприяв також на-ступальний союз з Карфагенською республікою. Флот Карфагену, в разі наступу персів на Захід, повинен був напасти на Сіцілію, щоб позбавити її можливості допомагати балканським грекам.
Вторгнення персів у Європу почалося в 513 p., коли Дарій 1 рушив проти скіфів з метою підкорити собі Північне Причорномор’я. Однак підкорити скіфів йому не вдалось. Після кількох битв на території нинішньої Молдавії скіфи, безперервно відступаючи, завели його величезну армію (джерела перебільшено визначають її в 700 тисяч чоловік) в безводні степи. Перси нічого не могли зробити з невловимими скіфськими вершниками, які, несподівано нападаючи і відступаючи, знищували на шляху Дарія колодязі і джерела, скрізь винищували рослинність. Змучений безперервними сутичками, не бачачи кінця своїм блуканням по безлюдних степах, Дарій намагався домовитися із скіфськими царями. Але й ця спроба закінчилася невдачею. Втративши значну частину війська і не досягнувши в Скіфії ніяких результатів, перси змушені були повернутися назад.
Проте внаслідок цього походу, незважаючи на невдачу, в Скіфії, персам вдалося підкорити собі обидва береги Геллеспонту, сусідні області Фракії, Візантій і Халкедон, які були ключем до Понту, завдяки чому припинився зв’язок Греції з Північним Причорномор’ям і вся торгівля, що перебувала раніше в руках Афін, Мегар і малоазійських міст, перейшла до рук фінікій-ських купців. Одночасно перси підкорили ряд островів коло малоазійського узбережжя (Хіос, Самос та ін.) і поставили в залежне становище Лесбос, порушивши, таким чином, також торгові зв’язки малоазійських міст з балканською Грецією.
У 500 р. перси почали своє просування в бік суходільної Греції. Вони зробили спробу завоювати найбільший острів Кікладського архіпелагу,— родючий і багатий Наксос. Ініціатором цього походу був перський ставленик, мілетський тиран Аріста-гор. Перському флоту, проте, не вдалося взяти Наксос, що, на думку Геродота, і спонукало Арістагора зрадити перського царя і в 499 р. підняти повстання іонійських міст, населення яких давно терпіло від перського iгa: під час походу Дарія на скіфів іонійські моряки навіть хотіли зруйнувати міст, наведений ним на Дунаї, і тим знищити його армію. Не покладаючись на власні сили, повстанці звернулися по допомогу до держав суходільної Греції. З цього і розпочалася відкрита греко-перська війна.
Answers & Comments
Ответ:
Основні причини греко-перських війн.
Найвищого розквіту Греція досягла в V ст. до н. е., причому значну роль у цьому відіграла перемога грецьких державу греко-перських війнах, які тривали протягом усієї першої половини V ст. до н. е.; ця перемога створила для піднесення грецького господарства і культури дуже сприятливі умови.
Перська знать намагалась підкорити і експлуатувати інші сусідні народи, придбати нові землі і рабів. Безпосередньо заінтересованою в цьому була та частина персів, яка перетворилася в па-нівну соціальну групу: царські радники, керівники військового ополчення, велика кількість чиновників, через яких здійснювалося управління захопленими землями.
Перську експансію підтримувала також торгова і рабовласницька аристократія Східного Середземномор’я, особливо торгово-рабовласницькі кола Фінікії. Співчувала персам також частина торгово-промислових кіл грецьких міст Малої Азії, яка була заінтересована в багатих східних ринках. Завдяки завоюванню Фінікії, Лідії і цілого ряду грецьких міст Малої Азії Персія перетворилася в могутню морську державу. Цьому сприяв також на-ступальний союз з Карфагенською республікою. Флот Карфагену, в разі наступу персів на Захід, повинен був напасти на Сіцілію, щоб позбавити її можливості допомагати балканським грекам.
Вторгнення персів у Європу почалося в 513 p., коли Дарій 1 рушив проти скіфів з метою підкорити собі Північне Причорномор’я. Однак підкорити скіфів йому не вдалось. Після кількох битв на території нинішньої Молдавії скіфи, безперервно відступаючи, завели його величезну армію (джерела перебільшено визначають її в 700 тисяч чоловік) в безводні степи. Перси нічого не могли зробити з невловимими скіфськими вершниками, які, несподівано нападаючи і відступаючи, знищували на шляху Дарія колодязі і джерела, скрізь винищували рослинність. Змучений безперервними сутичками, не бачачи кінця своїм блуканням по безлюдних степах, Дарій намагався домовитися із скіфськими царями. Але й ця спроба закінчилася невдачею. Втративши значну частину війська і не досягнувши в Скіфії ніяких результатів, перси змушені були повернутися назад.
Проте внаслідок цього походу, незважаючи на невдачу, в Скіфії, персам вдалося підкорити собі обидва береги Геллеспонту, сусідні області Фракії, Візантій і Халкедон, які були ключем до Понту, завдяки чому припинився зв’язок Греції з Північним Причорномор’ям і вся торгівля, що перебувала раніше в руках Афін, Мегар і малоазійських міст, перейшла до рук фінікій-ських купців. Одночасно перси підкорили ряд островів коло малоазійського узбережжя (Хіос, Самос та ін.) і поставили в залежне становище Лесбос, порушивши, таким чином, також торгові зв’язки малоазійських міст з балканською Грецією.
У 500 р. перси почали своє просування в бік суходільної Греції. Вони зробили спробу завоювати найбільший острів Кікладського архіпелагу,— родючий і багатий Наксос. Ініціатором цього походу був перський ставленик, мілетський тиран Аріста-гор. Перському флоту, проте, не вдалося взяти Наксос, що, на думку Геродота, і спонукало Арістагора зрадити перського царя і в 499 р. підняти повстання іонійських міст, населення яких давно терпіло від перського iгa: під час походу Дарія на скіфів іонійські моряки навіть хотіли зруйнувати міст, наведений ним на Дунаї, і тим знищити його армію. Не покладаючись на власні сили, повстанці звернулися по допомогу до держав суходільної Греції. З цього і розпочалася відкрита греко-перська війна.