снує думка, що розвиток електронної пошти веде до занепаду традиційного листування. Безумовно, надіслати електронного листа через Інтернет швидше та зручніше. Для цього не потрібно старанно виводити літери, перейматись за конверт і марки. Ще одна перевага – дешевість. А для спілкування з близькими достатньо навіть коротких смс у соціальних мережах. Цей занепад фантазії і сухість у листуванні у 2005 році захотів викоренити Пауль Магалхеєс (Paulo Magalhães), тодішній студент із Португалії. Він створив безкоштовний онлайн-проект, який згуртував всіх поціновувачів друкованих листівок, в тому числі й самого автора. Вже за кілька днів після створення проекту до нього приєдналось чимало користувачів, а за кілька років – й поготів. На сьогодні у проекті беруть участь більше 400 тисяч людей з 217 країн світу.

Кожен з учасників може випадковим чином обрати адресата і надіслати йому яскраву листівку, звісно, не електронну, а традиційну, «живу». Відповідь від іншого користувача передбачає такий самий сюрприз. «Тобі прийде листівка лише в тому разі, якщо ти надішлеш її сам. Тобто ти мені – я тобі, – пояснює киянка-посткросер Олена Орлова, яка стала нашим експертом з питань посткросингу. – Коли перша листівка доходить до свого адресата і успішно реєструється, лише тоді твоя адреса потрапляє в адресний пул і може бути витягнута кимось іншим».

Посткросинг – знахідка для філателістів і філокартистів (тих, хто колекціонує поштові листівки), що дозволяє за короткий проміжок часу зібрати неймовірну кількість найрізноманітніших листівок. Авторська листівка з Голландії, зображення гейш з Японії чи неймовірні краєвиди Лапландії – все це приправлене оригінальними марками та теплими словами. Щоразу маєш нове й несподіване.

 Труднощі ховаються в деталях

Здається, з концепцією посткросингу ми розібралися, але варто згадати і про його умови, продумані авторами задля справедливого обміну листівками.