sashalit17 1. Построена за порогами Днепра
2. Казак- свободный человек. (Прости, что на украинском, нет времени переводить) Існує досить поширена думка, що в запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися та сказати, що вірує в Бога. Проте це не так. Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти дуже нелегку школу навчання й скласти суворі іспити, які витримували не всі, тож не всі й ставали козаками. Тому новачок, незалежно від віку, приймався спочатку в «молодики». Молодик 7 років учився фехтувати, влучно стріляти, «реп'яхом» на коні сидіти, виконувати бойовий гопак (або його ще називали «січев'юн»), розвивав силу й спритність. Гопак колись був не танцем, а різновидом бойового мистецтва, що полягав у вмінні вести бій найперше ногами з багатьма суперниками. Керували навчанням досвідчені воїни й полководці, при яких юнаки служили джурами. Наприкінці навчання кожен мусив узяти участь у морському поході на Туреччину, виконуючи обов'язки зброєносця. 

І лише тоді кандидат у козаки допускався до іспиту на звання запорожця. Такий іспит мав напівжартівливий характер. Спочатку юнак мав з'їсти миску дуже наперченого борщу і випити кварту (2 пляшки) горілки. Опісля пройти по колоді, перекинутій між скелями на березі Дніпра, і не впасти у воду. 

Наступне випробування — подолати всі пороги, пливучи човном по Дніпру проти течії. На завершення молодик, осідлавши необ'їждженого коня задом наперед, без сідла й вуздечки мав проскакати по степу й благополучно повернутися. Перевіряли новачка й на такі якості, як кмітливість, товариськість, уміння не розгублюватись у складних ситуаціях. 

Загалом же навчання в козацьких школах тривало досить довго, і навчання було всебічним: козак повинен був не тільки бути неперевершеним воїном, але так само знати грамоту, основи астрономії, медицини. Усім відомо, що кожен козак мав вірного друга — коня, тому кожен доглядав свого вірного товариша і при потребі лікував його. Тож знання з ветеринарії також слід було засвоювати. Кепський козак, який не вмів грати бодай би на одному народному інструменті, чи не вмів би співати й танцювати. А більших дотепників, ніж козаки, на той час важко було зустріти. Більш талановиті навчалися ще й основам дипломатії, вивчали іноземні мови, оскільки у невтомній боротьбі доводилося стикатися з різними країнами, а почасти козаки ще й наймалися, щоб використати своє вміння воїна. 

Тож козаком бути — це почесно, але стати ним — надзвичайно складно. 

3.Гуляли, веселились, пили горелку
4.Ответ во втором пункте
5.Будь-які суперечки, які виникали між козаками, виносились на суд. Суд у козаків був словесний, але зі здоровим глуздом. Суддями була військова старшина. Головним суддею вважався кошовий отаман (його вирок не підлягав апеляції до Гетьмана). 

Злочинець і постраждалий викладали перед суддями суть справи, після цього виносився усний вирок який і припиняв усі чвари й непорозуміння. Перед суддями усі були рівними. 

Покарання були різними, в залежності від характеру скоєного злочину. За що карали: 
- Вбивство побратима 
- Крадіжку 
- За зв'язок з протилежною статтю 
- За содомський гріх 
- За зухвалість щодо старших за званням 
- За кривду жінки 
- За пияцтво під час походу 
Найтяжчим злочином було вбивство козака. За це, вбивцю прив’язували до вбитого і ховали разом з ним. За даними істориків таких випадків на Січі було зафіксовано не більше десяти. 

Також смертною карою "віддячували” за крадіжку у козака. Але смертної кари можна було минути, якщо яка-небудь жінка одружиться з цим невігласом. У такому випадку крадія відпускали на всі чотири сторони, але він більше ніколи не мав права ступати на Січ Запорізьку. 

Неминуча смерть чекала на того хто скривдить жінку. Адже такий злочин «знеславленню усього Війська Запорізького служить». Таке ставлення до жіночої постаті говорить про високу мораль козаків. Ніде, у XVIII ст. не можна було зустріти такої поваги до жінки як у козаків. 

Крім смертної кари для покарання злодіїв використовувались й інші методи покарання, такі як: 
- прив’язування до гармати на площі; 
- шмагання нагаями під шибеницею; 
- дуель, коли виникали взаємні сварки.
Досить часто для того, щоб уникнути покарання, використовували страхування. У випадку події, котру зазначали як страховий випадок, козак, котрий був застрахований, уникав покарання, а страхова компанія, як правило, жидівська, виплачувала страховку. При цьому розрахунок відбувався відповідно до встановлених шляхтою і жидами ставок. Досить швидко козаки створили власні січові страхові товариства.

Они были строгими, но справедливими.