Роман у віршах «Євгеній Онєгін» писався Пушкіним біля васьми років. Це були роки тварчої зрілості поетО. В 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. Він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгромуНаполеона до повстання декабристів. У центрі роману – любовна історія. Герої роману Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна, Валодимир Ленський і Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими. Онєгіна Тетяна полюбила відразу й назавжди. А він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. І, хоча Євгеній і Тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати Свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. Над причинами цих помилок Пушкін і змушує міркувати сваго читача.На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. Все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… Це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «Євгенія Онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. Люди із чуйною душею приречені на страждання. Цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних спостереженнях. Приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». Однак Пушкін не обмежується цими висновками. Він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману.