Симфонічна музика - музика, призначена для виконання симфонічного. оркестром; найбільш значна і багата область інструмент. музики, що охоплює і великі багаточастинні произв., насичені складним ідейно-емоційним змістом, і дрібні муз. п'єси. Симф. оркестр, який поєднує в собі різноманітні інструменти, надає творцеві музики багатющу палітру звукових фарб, висловить. коштів, технічні. можливостей для втілення мистецтв. задумів.
Виконання муз. произв. великими інструмент. ансамблями та оркестрами практикувалося і в античності, і в середньовіччі, але лише під кінець епохи Відродження інструмент. музика стала рівноправною з вокальною. Поступово вироблявся незалежний від хор. багатоголосся специфічно інструментальний (ансамблево-оркестровий) стиль. Музика для оркестру розвивалася в постійній взаємодії з ін. Видами муз. позовква - з музикою камерної, органної, хоровий, оперної. Характерні жанри 17 - 1-й пол. 18 ст .: танц. сюїта, концерт - ансамблево-оркестровий (див. Concerto grosso), пізніше сольний (див. Концерт), увертюра (симфонія) оперного зразка (спочатку як вступ до опери, балету, потім і самостійна). Різновиди сюїти 18 ст .: дивертисмент, серенада, ноктюрн, касація. Потужний підйом С. м. Пов'язаний з висуванням на передній план симфонії, розвитком її як циклич. сонатної форми і вдосконаленням класичні. типу симфонічного. оркестру. У цьому відношенні велику роль зіграли мангеймська школа і особливо віденська класична школа. У творчості віденських класиків відбулося закінчать. розмежування між С. м. і музикою камерно-ансамблевої, склалися класичні. твані симфонії (четирехчастний цикл), концерту (трьохприватна цикл), увертюри (одночастное соч. в сонатної формі). У 19 ст. розширилися можливості симфонічного. оркестру; збільшився його складу, були вдосконалені старі інструменти, введені нові. У зв'язку з ускладненням орк. партитур зросла роль диригента (див. Диригування). У симфонію і ін. Види С. м. Нерідко стали вводити хор і сольні вок. голосу. З ін. Боку, посилився симфонічного. початок в вок.-орк. творах (кантаті, ораторії), опері та балеті. Велике значення набула симфонічного. програмна музика: конц. увертюра на потужність. сюжет, симфонія, забезпечена літ. програмою, симфонічна поема і споріднені з нею жанри (симфонічна картина, симфонічна фантазія і т.п.), сюїта програмного типу, часто складена з номерів театральної (в т.ч. балетної, оперної) музики, але нерідко і самостійна. До жанрів С. м. Відносяться також симфонієта, симфонічного. варіації, фантазія (також увертюра) на нар. теми, рапсодія, легенда, каприччо, скерцо, попурі, марш, разл. танці (в т.ч. у вигляді циклу - симфонічного. танці), разл. роду мініатюри і т.п. У конц. симфонічного. репертуар входять також отд. орк. фрагменти з опер, балетів, драм, п'єс, кінофільмів.
С. м. 19 ст. втілила величезний світ ідей і емоцій. У ній знайшли вираз теми широкого товариств. звучання, глибокі переживання, картини природи, побут і фантастика, нац. характери, образи просторових позов-в, поезії, фольклору. С. м. 20 ст., Розвинувши багато елементів музики минулого, внесла нове в зміст і структуру произв., Відбила принципи разл. естетичний. течій (імпресіонізм, експресіонізм та ін.). Кращі зразки С. м. 20 ст.- класика новітнього часу. Классич. симфонічного. оркестр зберіг в музиці 20 ст. значення норми, але широке застосування отримали і ін. орк. комплекси - розширені до сверхоркестра, зменшені до камерного колективу, проміжні неповні склади. Оркестр збагатився новими тембрами (зокрема, електроінструментів), висунулася як самостійно. ансамбль в оркестрі група удар. інструментів. На рівних правах з інструментами в партитури симфонічного. произв. стали включатися співочі сольні і хор. голосу. Композиційні прийоми С. м. Переломилися в джазі (т.зв. симфонічного. Джаз). Знову культивуються нек-риє жанри давньої музики, напр. концерт для оркестру. Нові імпульси С. м. Дали муз. культури неєвропейських народів.
У 19-20 вв. в країнах Європи і Америки висунувся ряд нац. шкіл С. м., к-які отримали світове значення. Високими досягненнями відзначена рус. класичні. і сов. С. м., Що становить чільне місце у світовій муз. культурі. Сов. С. м. Охоплює творч. діяльність композиторів усіх союзних і авт. республік. У багатьох сов. республіках тільки після 1917 з'явилися майстри С. м. У разл. жанрах сов. С. м. Було використано образи та ідеї сучасності, процеси революц. перетворення суспільства. Зростання симфонізму позначився в розвитку опери і балету, привів до розквіту вок.-симфонічного. жанрів, до симфонізації музики для дух. оркестру та оркестру нар. муз. інструментів. Найбагатший фольклор СРСР дав творч. імпульси С. м. і зумовив появу нових її різновидів (напр., симфонічного. мугама); благотворно вплив нац. традицій і на С. м. ін. країн.
Answers & Comments
Ответ:
Симфонічна музика - музика, призначена для виконання симфонічного. оркестром; найбільш значна і багата область інструмент. музики, що охоплює і великі багаточастинні произв., насичені складним ідейно-емоційним змістом, і дрібні муз. п'єси. Симф. оркестр, який поєднує в собі різноманітні інструменти, надає творцеві музики багатющу палітру звукових фарб, висловить. коштів, технічні. можливостей для втілення мистецтв. задумів.
Виконання муз. произв. великими інструмент. ансамблями та оркестрами практикувалося і в античності, і в середньовіччі, але лише під кінець епохи Відродження інструмент. музика стала рівноправною з вокальною. Поступово вироблявся незалежний від хор. багатоголосся специфічно інструментальний (ансамблево-оркестровий) стиль. Музика для оркестру розвивалася в постійній взаємодії з ін. Видами муз. позовква - з музикою камерної, органної, хоровий, оперної. Характерні жанри 17 - 1-й пол. 18 ст .: танц. сюїта, концерт - ансамблево-оркестровий (див. Concerto grosso), пізніше сольний (див. Концерт), увертюра (симфонія) оперного зразка (спочатку як вступ до опери, балету, потім і самостійна). Різновиди сюїти 18 ст .: дивертисмент, серенада, ноктюрн, касація. Потужний підйом С. м. Пов'язаний з висуванням на передній план симфонії, розвитком її як циклич. сонатної форми і вдосконаленням класичні. типу симфонічного. оркестру. У цьому відношенні велику роль зіграли мангеймська школа і особливо віденська класична школа. У творчості віденських класиків відбулося закінчать. розмежування між С. м. і музикою камерно-ансамблевої, склалися класичні. твані симфонії (четирехчастний цикл), концерту (трьохприватна цикл), увертюри (одночастное соч. в сонатної формі). У 19 ст. розширилися можливості симфонічного. оркестру; збільшився його складу, були вдосконалені старі інструменти, введені нові. У зв'язку з ускладненням орк. партитур зросла роль диригента (див. Диригування). У симфонію і ін. Види С. м. Нерідко стали вводити хор і сольні вок. голосу. З ін. Боку, посилився симфонічного. початок в вок.-орк. творах (кантаті, ораторії), опері та балеті. Велике значення набула симфонічного. програмна музика: конц. увертюра на потужність. сюжет, симфонія, забезпечена літ. програмою, симфонічна поема і споріднені з нею жанри (симфонічна картина, симфонічна фантазія і т.п.), сюїта програмного типу, часто складена з номерів театральної (в т.ч. балетної, оперної) музики, але нерідко і самостійна. До жанрів С. м. Відносяться також симфонієта, симфонічного. варіації, фантазія (також увертюра) на нар. теми, рапсодія, легенда, каприччо, скерцо, попурі, марш, разл. танці (в т.ч. у вигляді циклу - симфонічного. танці), разл. роду мініатюри і т.п. У конц. симфонічного. репертуар входять також отд. орк. фрагменти з опер, балетів, драм, п'єс, кінофільмів.
С. м. 19 ст. втілила величезний світ ідей і емоцій. У ній знайшли вираз теми широкого товариств. звучання, глибокі переживання, картини природи, побут і фантастика, нац. характери, образи просторових позов-в, поезії, фольклору. С. м. 20 ст., Розвинувши багато елементів музики минулого, внесла нове в зміст і структуру произв., Відбила принципи разл. естетичний. течій (імпресіонізм, експресіонізм та ін.). Кращі зразки С. м. 20 ст.- класика новітнього часу. Классич. симфонічного. оркестр зберіг в музиці 20 ст. значення норми, але широке застосування отримали і ін. орк. комплекси - розширені до сверхоркестра, зменшені до камерного колективу, проміжні неповні склади. Оркестр збагатився новими тембрами (зокрема, електроінструментів), висунулася як самостійно. ансамбль в оркестрі група удар. інструментів. На рівних правах з інструментами в партитури симфонічного. произв. стали включатися співочі сольні і хор. голосу. Композиційні прийоми С. м. Переломилися в джазі (т.зв. симфонічного. Джаз). Знову культивуються нек-риє жанри давньої музики, напр. концерт для оркестру. Нові імпульси С. м. Дали муз. культури неєвропейських народів.
У 19-20 вв. в країнах Європи і Америки висунувся ряд нац. шкіл С. м., к-які отримали світове значення. Високими досягненнями відзначена рус. класичні. і сов. С. м., Що становить чільне місце у світовій муз. культурі. Сов. С. м. Охоплює творч. діяльність композиторів усіх союзних і авт. республік. У багатьох сов. республіках тільки після 1917 з'явилися майстри С. м. У разл. жанрах сов. С. м. Було використано образи та ідеї сучасності, процеси революц. перетворення суспільства. Зростання симфонізму позначився в розвитку опери і балету, привів до розквіту вок.-симфонічного. жанрів, до симфонізації музики для дух. оркестру та оркестру нар. муз. інструментів. Найбагатший фольклор СРСР дав творч. імпульси С. м. і зумовив появу нових її різновидів (напр., симфонічного. мугама); благотворно вплив нац. традицій і на С. м. ін. країн.
Объяснение: