Міжнароднівідносини на рубежі ХIХ–ХХ століть визначалися наростаннямсуперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу.Повсюдно посилювалися націоналістичні настрої. Формулюючи свої інтереси,правлячі кола кожної з європейських країн прагнули представляти їх якнародні сподівання. Збройні сутички й локальні війни відбувалися майжебезперервно. Усе більш небезпечними ставали конфлікти між великимидержавами через гегемонію в Європі, а також переділ колоній і сфервпливу. Вони стимулювали гонку озброєнь і призвели до Першої світовоївійни.
Створення Троїстого блоку
Головноюпроблемою європейських держав у їхньому силовому протистоянні булипошуки союзників для забезпечення політичної рівноваги в Європі. Упершій половині ХIХ століття європейська політика зводилася до створеннякоаліцій, що врівноважували міць Франції. Із цією метою, наприклад, у1815 р., після розгрому Наполеона, Австрія, Великобританія, Пруссія іРосія спробували забезпечити стабільність шляхом створенняконтинентальної системи безпеки — Священного союзу. Але до середини ХIХстоліття цей союз розпався через суперечності між його засновниками.
Востанній третині ХIХ століття міжнародна нестабільність посилилася.Створення Німецької імперії (1871 р.), що продемонструвала своюмогутність перемогою над Францією, істотно змінило ситуацію наєвропейському континенті. Надалі зовнішня політика німецького уряду буласпрямована на досягнення домінуючого положення Німеччини в Європі. Щобпозбавити Францію можливості помститися за свою поразку, німецькийканцлер О. фон Бісмарк спробував знайти надійних союзників. У 1873 р. йому вдалося створити Союз трьох імператорів— Німеччини, Австро-Угорщині й Росії. Але цей союз виявився не дуженадійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта(від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкогоспівробітництва двох країн проти Німеччини (хоча про неї в документі небуло сказано жодного слова). Зростання зовнішньополітичної активностіНімеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися провійськове співробітництво.
Зметою остаточного визначення місця Росії в системі європейських союзівнеобхідно було врегулювати відносини з партнером Франції —Великобританією. У 1907 р. після тривалих переговорівза сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфервпливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливістьспівробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини. Англо-російськаугода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, щоувійшов в історію як Антанта.
Отже,перегрупування сил у Європі в основному завершилася. Європа остаточнорозкололася на два конфронтуючі між собою військові блоки.
Answers & Comments
Міжнароднівідносини на рубежі ХIХ–ХХ століть визначалися наростаннямсуперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу.Повсюдно посилювалися націоналістичні настрої. Формулюючи свої інтереси,правлячі кола кожної з європейських країн прагнули представляти їх якнародні сподівання. Збройні сутички й локальні війни відбувалися майжебезперервно. Усе більш небезпечними ставали конфлікти між великимидержавами через гегемонію в Європі, а також переділ колоній і сфервпливу. Вони стимулювали гонку озброєнь і призвели до Першої світовоївійни.
Створення Троїстого блоку
Головноюпроблемою європейських держав у їхньому силовому протистоянні булипошуки союзників для забезпечення політичної рівноваги в Європі. Упершій половині ХIХ століття європейська політика зводилася до створеннякоаліцій, що врівноважували міць Франції. Із цією метою, наприклад, у1815 р., після розгрому Наполеона, Австрія, Великобританія, Пруссія іРосія спробували забезпечити стабільність шляхом створенняконтинентальної системи безпеки — Священного союзу. Але до середини ХIХстоліття цей союз розпався через суперечності між його засновниками.
Востанній третині ХIХ століття міжнародна нестабільність посилилася.Створення Німецької імперії (1871 р.), що продемонструвала своюмогутність перемогою над Францією, істотно змінило ситуацію наєвропейському континенті. Надалі зовнішня політика німецького уряду буласпрямована на досягнення домінуючого положення Німеччини в Європі. Щобпозбавити Францію можливості помститися за свою поразку, німецькийканцлер О. фон Бісмарк спробував знайти надійних союзників. У 1873 р. йому вдалося створити Союз трьох імператорів— Німеччини, Австро-Угорщині й Росії. Але цей союз виявився не дуженадійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта(від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкогоспівробітництва двох країн проти Німеччини (хоча про неї в документі небуло сказано жодного слова). Зростання зовнішньополітичної активностіНімеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися провійськове співробітництво.
Зметою остаточного визначення місця Росії в системі європейських союзівнеобхідно було врегулювати відносини з партнером Франції —Великобританією. У 1907 р. після тривалих переговорівза сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфервпливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливістьспівробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини. Англо-російськаугода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, щоувійшов в історію як Антанта.
Отже,перегрупування сил у Європі в основному завершилася. Європа остаточнорозкололася на два конфронтуючі між собою військові блоки.