Київська Русь період існування IX—XIII століття.

Отже життя села і міста сильно відрізнялися, можна виділити також ще такі два світи як світ церков і монастирів а також світ князівського двору.

А тепер детальніше про село і місто.

В селі люди займаються землеробство. Землеробство відбуваються на постійно оброблених землях (за винятком Полісся). Робота була важкою, але врожай був достатній щоб сімя погла продати його в місті на ринку. Десь в 10 столітті набуває поширення плуг (який так і використовувся до 18 століття).

Велика кількість поселеня складалася з одного будинку, який міг бути розташованим десь у лісі, була рідкість побачити велике село. Поселення були невеликі 2-4 хатинки, 10 і більше це вже рідкість.  

Насправді про село ми знаємо дуже мало. Інформація про перерозподіл, спільне користування землею, суспільне життя даних немає.

Місто. На час Монгольської навали  в Київській Русі їх налічувалося близько 300.

Спочатку як не дивно в містах займалися землеробством, тримали городи і худобу, яку рано треба було вигнати за місто на пашу, подоїти і ввечері загнати назад. Зі збільшення розмірів міста збільшується  кількість людей залучених лише до ремесла, торгівлі іт.д. Діяла система учнівства в рамках певних ремесла. Якщо ви ремісник, то продавати в майстерні не годиться, необхідно поїхати на ринок і там продати. Торгові ряди місце в місті напевне найбільш важливе, тут і купують, і пліткують, а поміж рядами ходить бирач (урядова особа), який вигукую про розпорядження влади. Є думка, що міста давало укріплення людям, але якщо ви живете не в великому місті типу Києва чи Чернігова, то надійніше було тікати в ліс (що міщани і робили), аніж тримати оборону і місто мало функцію саме торговлі, а не захисту.

При цьому міщани належали до іншого етносу (були вищі, мали тоншу кістку, довше росли)

А зараз трішки про ціну людського життя що є спільною загалом як для міста так і для села.

Влада доволасника безмежна (відносно людей (сімї) які живуть в домі),  включно на право розпоряджатися життя, панує повна влада патріарха. Рабство доволі поширене (між іншим Київ свого часу був одним із центрів світового работоргівлі), правда потім було прийняте хрестиянство (яке це забороняло), тому рабів продавали іноземним купцям, таким чином обходячи закон. Найчастіше торгували "своїми", взятими в міжусобницьких війнах. При цьому раб міг мати високий статус, а загалом до рабів відношеня біло також як до селянина, який платив податок (а одеж рахувався "вільним") і штраф за вбивство що того, що того був 5 гривен (приблизно 1 гривен = 10 телят).  Попри поширення рабства воно було м'ягке (якщо це слово доречне), з рабства можна було викупитися, і воно було більше схоже на найману працю (оскільки і рабам платили, правда звичайним "найманим робітникам" платили значно більше).  Таке відношення до людського життя призводило до того що людське життя цінувалося мало, були часті криваві бійки.

Написано на основі матеріалів "нариси історії культури України" М. Попович