Відповідь:

Річка Дунай в творі "Дорогою ціною" є символом багатьох чинників. Це і символ плинності часу, згадаймо хоча б : "Чимало води утекло в Дунаї з того часу". Це і кордон, за яким зовсім інше, вільне, щасливе життя. "От хоч би там, за Дунаєм, гей, там, за Дунаєм!.."Але для Остапа і Соломії Дунай став річкою, яка навіки розлучила їх. Наскільки під час читання твору я бажала героям таки дістатися до свого раю за Дунаєм, настільки в кінці твору Дунай ніби перетворився на річку Стікс із міфів Давньої Греції. Річка страшна, холодна, чорна, яка не знає жалю і співчуття. Річка, яка  навіки поховала в своїх глибинах Соломію і забрала половину душі Остапа.

Мені чогось здається, що виписати з словом "чорний" потрібно лише цитати, які пов"язані з річкою.

"Повна ущерть річка лежала перед нею поміж вкритими снігом берегами, як чорна і тиха безодня. В тихому й теплому повітрі чорніли прибережні верби і лягали чорними тінями на чорному дзеркалі річки; набубнявілі мокрі гіллячки верб злегка курились, немов дихали на холоді....Прудка течія зносила їх униз, і видко було, як тікали від них білі береги з чорними вербами....Обидва човни сунулись по чорному дзеркалі і лишали за собою город....Вона чує, що могутня течія бере її в свої обійми, а чорна глибінь тягне за ноги...Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня...По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині і обертається в цятку... за ним несе вода другий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у червоний колір...

Але про всяк випадок я нижче надаю цитати з твору з словом саме "чорний".

Пояснення:

цитати:

— Та мені аби на чорний шлях, а там уже якось воно буде... там напутять уже...

Чорний панський гай потиху одсувався назад, закутуючись волокнуватими пасмами білого туману.

Жупан червоний, вус чорний, довгий, при боці шаблюка.

А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок.

Спочатку Маріуца тільки світила на Раду білками, а він злегка підморгував їй гарячим оком та чорним вусом, але коли скрипка починала підсипати жару і лоскотати танцюристі жили, молодиця не витримувала, зривалася з призьби, як чорний птах, і кидалась у танець так прудко, що синій плащ її надувався і лопотів на вітрі.

Повна ущерть річка лежала перед нею поміж вкритими снігом берегами, як чорна і тиха безодня.