У 60 ‒ 70-х рр. у Радянському Союзі виникло небуденне явище: політику уряду стала відкрито критикувати спочатку невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що їх розпочав Хрущов. Його обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм стосовно й інших боків режиму. Тому спроба Брежнєва в подальшому обмежити лібералізацію викликала протести, особливо серед інтелігенції.
Першим центром руху правозахисників стала Москва, де навколо відважних вільнодумців ‒ визначного вченого А. Сахарова та відомого письменника О. Солженіцина ‒ гуртувалася молодь. Звідси так званий дисидентський рух поширився до Києва та інших міст східної і західної частин України.
Покоління інтелігенції, яке пройнялося вірою в оновлення суспільства, торжество свободи і демократії, названо «шістдесятниками», оскільки вершина його творчості припала на початок 60-х років. Своєю творчою діяльністю шістдесятники здійснили прорив у системі офіційної радянської культури, розпочали нове українське національне відродження.
Першими серед них були поети, оскільки поезія зачіпає глибинні струни людських почуттів, є наймобільнішим жанром. В Україні на повний голос зазвучали вірші В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса, М. Вінграновського, Д. Павличка, І. Драча та ін. У прозі заявили про себе Є. Гуцало, Гр. Тютюнник, Вал. Шевчук, В. Дрозд, у літературній критиці - І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, у малярстві ‒ П. Заливаха, А. Горська, В. Зарецький, Й. Якутович, Г. Севрюк, у кінематографі ‒ С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Г. Осика.
На початку 60-х років у Києві центром духовного життя творчої молоді став клуб «Супутник», заснований у 1959 р. студентами театрального інституту, консерваторії, а також літераторами та художниками. Очолював його Л. Танюк, активно співпрацювали в ньому М. Вінграновський, І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Драч, А. Горська та інші.
Шістдесятники були досить активними у Львові, Харкові, на Донеччині. У Львові діяв клуб творчої молоді «Пролісок», який очолював М. Косів, у Харкові ‒ гурт молодої, прогресивно налаштованої інтелігенції на чолі з поетом К. Чичибабіним. Хоча ці об'єднання були не так вже й помітними у вирі суспільного життя республіки, надалі їх діяльність стала важливим чинником у пробудженні громадської активності, започаткувала нову хвилю національного відродження. Позиція шістдесятників спочатку була лояльною щодо генеральної лінії КПРС, адже молоді люди, які народилися й виросли за радянських часів, здебільшого вважали соціалізм найсправедливішим ладом на Землі. Водночас вони бачили, що реальна дійсність дуже далека від пропагованого ідеалу, а тому серед них визріла концепція поліпшення соціалістичної системи методом критики її деформацій, зокрема щодо національних відносин. Здавалось, така позиція мала б бути підтримана керівництвом країни, зацікавленим в усуненні всього, що заважало прогресу. Однак шістдесятники стали об'єктом цькування компартійних ідеологів.
Answers & Comments
Ответ:
У 60 ‒ 70-х рр. у Радянському Союзі виникло небуденне явище: політику уряду стала відкрито критикувати спочатку невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що їх розпочав Хрущов. Його обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм стосовно й інших боків режиму. Тому спроба Брежнєва в подальшому обмежити лібералізацію викликала протести, особливо серед інтелігенції.
Першим центром руху правозахисників стала Москва, де навколо відважних вільнодумців ‒ визначного вченого А. Сахарова та відомого письменника О. Солженіцина ‒ гуртувалася молодь. Звідси так званий дисидентський рух поширився до Києва та інших міст східної і західної частин України.
Покоління інтелігенції, яке пройнялося вірою в оновлення суспільства, торжество свободи і демократії, названо «шістдесятниками», оскільки вершина його творчості припала на початок 60-х років. Своєю творчою діяльністю шістдесятники здійснили прорив у системі офіційної радянської культури, розпочали нове українське національне відродження.
Першими серед них були поети, оскільки поезія зачіпає глибинні струни людських почуттів, є наймобільнішим жанром. В Україні на повний голос зазвучали вірші В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса, М. Вінграновського, Д. Павличка, І. Драча та ін. У прозі заявили про себе Є. Гуцало, Гр. Тютюнник, Вал. Шевчук, В. Дрозд, у літературній критиці - І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, у малярстві ‒ П. Заливаха, А. Горська, В. Зарецький, Й. Якутович, Г. Севрюк, у кінематографі ‒ С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Г. Осика.
На початку 60-х років у Києві центром духовного життя творчої молоді став клуб «Супутник», заснований у 1959 р. студентами театрального інституту, консерваторії, а також літераторами та художниками. Очолював його Л. Танюк, активно співпрацювали в ньому М. Вінграновський, І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Драч, А. Горська та інші.
Шістдесятники були досить активними у Львові, Харкові, на Донеччині. У Львові діяв клуб творчої молоді «Пролісок», який очолював М. Косів, у Харкові ‒ гурт молодої, прогресивно налаштованої інтелігенції на чолі з поетом К. Чичибабіним. Хоча ці об'єднання були не так вже й помітними у вирі суспільного життя республіки, надалі їх діяльність стала важливим чинником у пробудженні громадської активності, започаткувала нову хвилю національного відродження. Позиція шістдесятників спочатку була лояльною щодо генеральної лінії КПРС, адже молоді люди, які народилися й виросли за радянських часів, здебільшого вважали соціалізм найсправедливішим ладом на Землі. Водночас вони бачили, що реальна дійсність дуже далека від пропагованого ідеалу, а тому серед них визріла концепція поліпшення соціалістичної системи методом критики її деформацій, зокрема щодо національних відносин. Здавалось, така позиція мала б бути підтримана керівництвом країни, зацікавленим в усуненні всього, що заважало прогресу. Однак шістдесятники стали об'єктом цькування компартійних ідеологів.