Ответ:

Відстоюючи збереження ідентичності, Т. Шевченко мусив розробляти

автономний код позацензурних тем, наприклад, щодо художньої

реконструкції козацької слави. Тому у "Кобзарі" був зреалізований

підцензурний образний рівень поруч із позацензурним, який постає при

застосуванні певного декодування, оскільки є "незаписаним текстом".

Цей то "незаписаний", проте наявний текст, і є батьківським пратекстом

щодо відомого всім "Кобзаря". Він розповідає про те, що для поета було

суттєвим та спровокувало появу його творів, проте висловити за умов

цензури це було неможливо. Існує кілька способів реконструювання

пратексту "Кобзаря", зокрема можна застосувати мнемотехніку.

Інформація, яка для Т. Шевченка була значущою, повинна проступали у

специфічних формах текстів, структури яких виділяються насамперед за

рахунок мнемоцентрично вмотивованих повторів.

Сучасна літературознавча мнемотехніка оперує такими поняттями:

ейдотехніка (специфіка образного конструювання з точки зору

забування/пригадування); мнемотехніка (способи художнього

відтворення забування/пригадування); мнемонічна онірокритика (поетика

оніричного у творі, пов'язана із несвідомим маніпулюванням пам'яттю);

мнемоцентризм (пам'ять над усе, відтворення пам'яті як основи

мистецтва слова); криптосимволіка (утворення криптографічних

мнемонічних символів, в тому числі обліку часу, простору, символіка

чисел та повторюваних явищ тощо); заміна мнемотехніки

комбінаторикою (замість реального відтворення парадигми пам'яті –

принцип перерахування, часто удавано впорядкованого); синестезія

(накладання слухової, звукової, смакової, зорової пам'яті);

ампліфікаційне прочитання (нетотожний самоповтор тексту з метою

увиразнення того, що треба запам'ятати, що в художньому тескті

найчастіше класифікується як ремінісценція, авторемінісценція, цитата,

риторична ампліфікація); мнемонічне страждання (пригадування болю,

втрати, нещасливого кохання); мнемонічна аномалія (наприклад,

незвичне запам'ятовування); процедури кодування, переліку та

перенайменування, застосовувані мнемоністом; мнемонічні фантазми

(зона експериментування уявленнями, які містить пам'ять); меланхолія і

пам'ять (вперше їх взаємозалежність обґрунтована Аристотелем);

виникнення нової пам'яті; метафора як мнемонічний парадокс. Звичайно,

найвагомішим результатом мнемонічного експериментування поетів є

утворення ефекту нової пам'яті

Объяснение: