Ответ:

Перш за все – безкомпромісна громадянська позиція поетеси. Щоб упокорити свідому непоступливість письменниці, високі компартійні мужі через видавництва все робили, аби гостре слово мужньої жінки не дійшло до читача. Тільки вона не зрадила ні себе, ні поезію. Ліна Костенко ненастанно, одержимо творила й піднеслася до висот такого духовного подвижництва, що її феномен в українській літературі залишиться неперевершеним, а за своїм морально-етичним звучанням сягає вічності. Ліна Василівна стільки літ стояла на сторожі нашого Вавилону, але сьогодні вона просить тиші: «Прости мені, мій змучений народе, / що я мовчу. Дозволь мені мовчать. / Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе. / І тільки змії кубляться й сичать». Чому так сталося? Що призвело до таких розмірковувань? Поетеса відповідає: «Всі проти всіх, усі ні з ким / не згодні. / Злість рухає людьми. Але у бік безодні».

Частину своїх поезій Ліна Костенко присвятила темі війни. Але це, напевно, недоречне слово – «присвятила», бо поетеса вистраждала, сама пережила страшні воєнні роки, які болем відзиваються у серці кожного, хто має в серці святість. Ці спогади вилила, висповідала у своїх поезіях.