Усю ніч ішов сніг.Уранці, коли я вийшов з дому, зупинився мимоволі і оглянув двір.Усі дерева були опушені снігом, і липи, тополі здавалися елементами фантастичного пейзажу.Хтось давно посадив дві блакитні ялини - і вони виросли, їх ніхто не зрубав, якимось дивом вони уціліли.

Знайомі алеї скверу, який веде до школи, засипав сніг, і вони були непролазні. Але я наполегливо проклав шлях до школи сніговою цілиною. І раптом я зупинився. Просто переді мною розгойдувався на гілці берізки поліетиленовий балон з-під води. В ньому було зроблено отвір, в який час від часу залітали синиці. На дні балона лежало насіння. Мене здивувала годівниця. Ще вчора її не було. годівниця була веселою. На одному з її боків було приклеєно саморобний малюнок з усміхненим обличчям. Озирнувшись, я помітив таку саму годівницю і на горобині. Її китиці, на яких лежав сніг, полум"яніли, а саму годівницю прикрашав малюнок: кумедна усміхнена мармиза. Вітер розгойдував годівниці, і намальовані обличчя то зникали, то раптово з"являлися перед моїми очима.

"Хтось потурбувався про птахів і про настрій перехожих",-подумав я.

Цього дня у школі мені щастило. Може, це через веселі годівниці, а може, ні...