Хочу розповісти про випадок напередодні 9 Травня. Одного разу в клас зайшла, шкільний організатор і розповіла про ідею пройти учням по всім ветеранам ВВВ нашого селища і допомогти по дому, зробити те, що попросять люди похилого віку. Ми природно погодилися, вибрали кілька адрес і поділилися між собою. У нас вийшло по 5 чоловік на 1 ветерана.
На другий день, відразу після уроків ми розбрелися по селу. Команді, в якій була я, попалася бабуся, яка зовсім недалеко від мене жила. Я кожен день ходила повз її двору і не знала, що вона самотня. Здавалося, у неї є сім’я, тому що біля двору завжди чисто, прибрано. Фіранки завжди білосніжні, велика кількість квітів на вікнах постійно цвітуть, а значить, є, кому за ними доглядати, ворота хоч старенькі, але щороку перед Великоднем фарбуються.
Не тільки я здивувалася, коли нам відкрила старенька бабуся, яка ходить з допомогою двох палиць. На її очах з’явилися сльози, коли ми пояснили, навіщо прийшли, але вона пустила нас у двір і знайшла всім роботу. Двоє прибирали будинок, двоє пішли досадити кілька відер картоплі, а мені дісталася прибирання кухні.
Бачачи, як вона живе насправді, я була засмучена, адже в той час коли ми грали і бігали по селу, ми могли зрідка приходити і допомагати самотнім людям. Жирний посуд давно нормальна мився, адже руки у бабусі зовсім не ті, брудна підлога від нанесеного бруду після позавчорашнього дощу, рушники, які вже і не випрати, а тільки викинути і багато іншого. Виявилося, їй допомагає тільки соціальний працівник, який приїжджає 2 рази в тиждень він же і привозить продукти з магазину.
З усією роботою ми впоралися всього за дві години, потім ще довго сиділи і слухали історії про війну і про життя Тамари Федорівни. Розійшлися коли вже почало темніти. Після цього походу я з подругою почала відвідувати цю бабусю щосуботи і допомагати їй, чим могли. На жаль, вона трохи не дожила до наступного 9 Травня, але ми не перестали займатися доброю справою і взяли собі в піклування старого, що живе на сусідній вулиці.
Ось так один випадок, один день перевернув наш погляд на життя і ставлення до літніх людей.
Варіант 2
Одного разу зі мною стався повчальний випадок, після якого мені довелося зробити важливі висновки. На літніх канікулах мої бабуся і дідусь вирішили відправитися на прогулянку в ліс. Вони живуть в своєму будинку, а недалеко тече велика річка і стоїть зелений ліс. Я пішла з ними. Ми довго ходили по лісовим стежкам, було тепло, бабуся розповідала цікаві історії, а дідусь красиво свистів. Він обіцяв, що колись навчить і мене так свистіти. Скоро я сказала, що втомилася і бабуся дістала зі своєї похідної сумки покривало і простелила на зелену травичку. Ми влаштували пікнік.
Скоро бабуся і дідусь вирішили прилягти відпочити, а я могла прогулятися недалеко від них. Я пішла по зарослій стежині і розглядала дерева. Я не помітила, як відійшла надто далеко. Спочатку я вирішила покликати на допомогу, але потім згадала, як поводяться герої з мультфільмів, і вирішила самостійно знайти дорогу і повернутися назад. Я стала йти по своїх слідах. Потім зрозуміла, що заплуталася і почала плакати. Раптом, почула голос дідуся і крикнула у відповідь. Виявилося, що я пішла зовсім не далеко, і наш табір був за двома кущами.
Після цього випадку, бабуся сказала мені, що як тільки я зрозуміла, що заблукала, повинна кричати і кликати на допомогу. Якби я пішла в іншу сторону, могла піти дуже далеко і заблукати по-справжньому. Тепер я знаю, що якщо знову втрачу з виду дорослих, то зупинюся на місці і буду їх звати, щоб ще більше не заблукати.
Answers & Comments
Варіант 21
Хочу розповісти про випадок напередодні 9 Травня. Одного разу в клас зайшла, шкільний організатор і розповіла про ідею пройти учням по всім ветеранам ВВВ нашого селища і допомогти по дому, зробити те, що попросять люди похилого віку. Ми природно погодилися, вибрали кілька адрес і поділилися між собою. У нас вийшло по 5 чоловік на 1 ветерана.
На другий день, відразу після уроків ми розбрелися по селу. Команді, в якій була я, попалася бабуся, яка зовсім недалеко від мене жила. Я кожен день ходила повз її двору і не знала, що вона самотня. Здавалося, у неї є сім’я, тому що біля двору завжди чисто, прибрано. Фіранки завжди білосніжні, велика кількість квітів на вікнах постійно цвітуть, а значить, є, кому за ними доглядати, ворота хоч старенькі, але щороку перед Великоднем фарбуються.
Не тільки я здивувалася, коли нам відкрила старенька бабуся, яка ходить з допомогою двох палиць. На її очах з’явилися сльози, коли ми пояснили, навіщо прийшли, але вона пустила нас у двір і знайшла всім роботу. Двоє прибирали будинок, двоє пішли досадити кілька відер картоплі, а мені дісталася прибирання кухні.
Бачачи, як вона живе насправді, я була засмучена, адже в той час коли ми грали і бігали по селу, ми могли зрідка приходити і допомагати самотнім людям. Жирний посуд давно нормальна мився, адже руки у бабусі зовсім не ті, брудна підлога від нанесеного бруду після позавчорашнього дощу, рушники, які вже і не випрати, а тільки викинути і багато іншого. Виявилося, їй допомагає тільки соціальний працівник, який приїжджає 2 рази в тиждень він же і привозить продукти з магазину.
З усією роботою ми впоралися всього за дві години, потім ще довго сиділи і слухали історії про війну і про життя Тамари Федорівни. Розійшлися коли вже почало темніти. Після цього походу я з подругою почала відвідувати цю бабусю щосуботи і допомагати їй, чим могли. На жаль, вона трохи не дожила до наступного 9 Травня, але ми не перестали займатися доброю справою і взяли собі в піклування старого, що живе на сусідній вулиці.
Ось так один випадок, один день перевернув наш погляд на життя і ставлення до літніх людей.
Варіант 2
Одного разу зі мною стався повчальний випадок, після якого мені довелося зробити важливі висновки. На літніх канікулах мої бабуся і дідусь вирішили відправитися на прогулянку в ліс. Вони живуть в своєму будинку, а недалеко тече велика річка і стоїть зелений ліс. Я пішла з ними. Ми довго ходили по лісовим стежкам, було тепло, бабуся розповідала цікаві історії, а дідусь красиво свистів. Він обіцяв, що колись навчить і мене так свистіти. Скоро я сказала, що втомилася і бабуся дістала зі своєї похідної сумки покривало і простелила на зелену травичку. Ми влаштували пікнік.
Скоро бабуся і дідусь вирішили прилягти відпочити, а я могла прогулятися недалеко від них. Я пішла по зарослій стежині і розглядала дерева. Я не помітила, як відійшла надто далеко. Спочатку я вирішила покликати на допомогу, але потім згадала, як поводяться герої з мультфільмів, і вирішила самостійно знайти дорогу і повернутися назад. Я стала йти по своїх слідах. Потім зрозуміла, що заплуталася і почала плакати. Раптом, почула голос дідуся і крикнула у відповідь. Виявилося, що я пішла зовсім не далеко, і наш табір був за двома кущами.
Після цього випадку, бабуся сказала мені, що як тільки я зрозуміла, що заблукала, повинна кричати і кликати на допомогу. Якби я пішла в іншу сторону, могла піти дуже далеко і заблукати по-справжньому. Тепер я знаю, що якщо знову втрачу з виду дорослих, то зупинюся на місці і буду їх звати, щоб ще більше не заблукати.