Одного холодного, туманного осіннього ранку, мені захотілося прогулятися околицями. Декілька днів тому, я приїхав до бабусі з дідусем погостювати.

Вийшовши на двір, одразу відчув це чудове відчуття сонливої природи. Опале листя, ніби ніжною ковдрою стелилося на втомилу землю, промовляючи-« Тихо, тихо, засинай до весни».

Маленький огородик радував ласощами. Бабуся кожен рік робить гарбузові, яблучні, грушові чукати. «Ось це їжте свої шоколади, а ті смаколики, які природа дарує не хочете?» « Звичайно, хочу»- подумки посміхаючись, дивився у небо. Там прощальним співом летіли птахи. Знову подув легкий вітерець.

Люди часто говорять про дари, які приносять нам пори року. Хіба найкращим подарунком не є ця все естетика чарівності?)