игровийламер Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.

Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць.

А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води…
Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.