Відповідь:

як варіант, може щось підійде  - колись писала казку про осінь

Сини  Осені  

Жила-була на світі Осінь. І дуже  всі її любили, бо вона була і гарною, і доброю, і щедрою, а що вже роботящою. І було у неї троє синів. Всіх  трьох мати любила  однаково, хоч  і  на вдачу  хлопці  були дуже  різні.

Старший син веселий, лагідний, слухняний, мамин помічник. І у полі, і у садку мамі допомагає щедрий  урожай  збирати та до комори на зиму ховати. Очі у нього син-сині, як небо, чуб  кольору спілої пшениці. Назвала його мати Вересень, тому  що в той рік, коли він  на світ появився дуже  вже щедро вродив верес. Верес - така  рослина з нектару якої  бджілки роблять пахучий і корисний мед.  Як гляне мати на сина, так здається  ті пахощі  медові  і чує.  

Середній син веселун та розбишака. Байдуже йому, що павутиння  бабиного літа  не тільки  всі кутки в хаті заплели, а й по вулиці літає. Знай собі  малює. Одного разу десь відшукав пензлика, фар-би і  геть усе навколо розмалював у різні кольори: жовте і червоне листя  на  деревах, зелені  травинки з позолотою. Мати-Осінь  побачивши  те спершу гримала на сина, а потім сказала: - Що ж сину, якщо ти вже такий хист до малювання маєш, полюбляєш  різні кольори назву тебе Жовтнем.

Наймолодший  син – Листопад. Хоч і найменший, зате такий вже серйозний, ніби аж сердитий. Листя з дерев зриває, холодним  вітром голі дерева студить, небо  важкими  сірими хмарами  вкриває.  Мати знає як наймолодшого сина втішити – дуже він радіє, коли на білому коні над лісами-полями пролітає, все навкруги  білим сніжком  вкриває.  

Пояснення: