Объяснение:

«Закінчивши книгу, опиняєшся на початку наступ­ної історії», — пише К. Рансмайр. Так і ми опиняємося на початку історії сьогодення, початку літератури XXI століття. Її представля­ють письменники найрізноманітніших течій, напрямів, стилів, від традиційних до найоригінальніших. І чільне місце серед них по­сідає постмодерніст, сербський письменник Милорад Павич. Про нього і йтиме мова на уроці.

Майбутній письменник Милорад Павич народився у Белграді (Сербія), що на березі Дунаю, 15 жовтня 1929 року. В автобіогра­фічному нарисі Павич, описуючи своє народження, особливо під­креслював те, що він з’явився на світ під знаком Терезів.

Його батько був скульптором, а мати — учителькою в гімна­зії (викладала філософію). їх поєднала любов до спорту, особли­во захоплювалися закохані лижами і вправами на гімнастичних снарядах. Перші дитячі спогади маленького Милорада пов’язані з материними родичами, які жили на протилежному боці Дунаю, на березі річки Тамиш, у місті Панчево. У них був там свій буди­нок, а в околицях Панчева — хутір вз кіньми, коровами, стайня­ми, колодязем і виноградниками. Батько з матір’ю, прихопивши Милорада та його старшу сестричку, частенько каталися човном по Тамишу й гостювали в маминих родичів. Найчастіше бували в діда Аца, який мав великий баштан, де вся сім’я ласувала кавунами. Багато чого із того зачарованого світу Панчева пізніше потрапило в прозу письменника. Твори Павича дуже нагадують твори україн­ського письменника й кінорежисера О. Довженка: у них таке ж від­чуття рідної землі та природи, той самий дух і світосприйняття, що й у автора «Зачарованої Десни».

Учився Милорад Павич у школі імені Карагеоргія в Белграді. З першого класу до школи ходив самостійно. Батько лише одно­го разу відвів хлопчика до закладу, оформив документи й сказав, що тепер той буде самостійно щодня о восьмій годині приходити на уроки. «Я так і робив, адже школа була поруч із будинком, і все це не здавалося мені дивним,— згадував Павич. — Узагалі ж, ще до того як я почав учитися, я ходив у якийсь французький дитячий садок, що знаходився в тім же дворі, що й школа, я пам’ятаю ку­медну француженку, яку ми називали «тітка Дроль».

1949 року М. Павич вступив до Белградського університету, а 1954 року закінчив відділення літератури філософського факуль­тету. Це були важливі роки в житті майбутнього письменника: він здобував різноманітні знання, йшло формування світогляду та його світосприйняття. Саме тут, в університеті, Павич почав писа­ти, відпрацьовуючи свій оригінальний стиль. «Тоді я був здатний писати о будь-якій годині дня або ночі, — згадував письменник. — Сьогодні пишу тільки вечорами або зранку».

Слід відзначити, що в родині Павичів Милорад був не пер­шим і не єдиним письменником: у родоводі по батьківській лінії письменники були ще у XVIII ст. У цій славетній родині завжди хтось займався літературою. Так, наприклад, Емерик Павич ще 1768 року опублікував книгу поезій, він писав десятистопним віршем народно­го епосу. Сам Милорад Павич ще з ди­тинства хотів бути схожим на дядька по батьківській лінії, Миколу Павича, який у той час, у середині XX ст., був відомим письменником. Милорад хотів продо­вжити літературні традиції своєї родини і був дуже радий, що йому вдалося зроби­ти це. «Я завжди любив слухати, як мій дядько Микола, який був чудовим опові­дачем, мій дід Аца та моя тітка по матері Емілія згадували випадки з історії нашої родини,— напише у автобіографічних нарисах уже всесвітньо відомий письмен­ник.— При цьому я мимоволі навчався майстерності усного оповідання. У Панчеві в мене було чотири бабці. Одна з них — Козара — була красу­нею й залишалася нею до глибокої старості. Вона краще за інших її сестер уміла вчинити тісто й могла заспівати пісню про кожен знак Зодіаку, я потім знаходив ці пісні в старовинних календарях кінця XVIII — початку XIX ст.».

Тісний зв’язок із народними витоками, фольклорною літе­ратурою привели до появи оригінальної поезії і прози Милора­да Павича. Він — автор декількох поетичних збірок і численних романів. Добре володіючи російською та англійською мовами, Павич проявив себе як майстерний перекладач творів Пушкіна та Байрона. Професор Павич є дійсним членом Сербської Акаде­мії наук і мистецтва (1991), регулярно читає лекції в Белграді, Сорбонні, Регенбурзі, Відні. Твори Милорада Павича найбільш популярні в сучасного читача. «Вашингтон тайме» уважає його «оповідачем, який дорівнює Гомеру», південноамериканська критика характеризує Павича, як «найвидатнішого письменни­ка сучасності» («Веха», Сан-Пауло), а в Іспанії він визнаний «од­нією з найвеличніших особистостей світової літератури» («Темпо», Мадрид).

Основні твори: «Хазарський словник», «Залізна завіса», «Вну­трішня сторона світу», «Ліжко на трьох», «Кохання в Константи­нополі», «Російський хорт», «Скляний равлик».

.