Вересень. Осінь. Вітер щось тихо і романтично мугикає у багряному листі кленів. Пише музику? Вигадує слова? Якщо музику - то вона мелодійна. Якщо слова - то вони добрі.

Дерева чекають свого ясно-білого теплого вбрання, але тепер вони раді вересневому вітерцю, який обриває їх легкі платтячка і розносить їх шмаття по всіх усюдах.

Ось вересень заплакав теплими сльозами. Аж вітерець грайливо дмухнув - і враз висушив вересневі сльозинки. "Нема чого плакати, красеню-вересню! - підбадьорює вітерець, підхоплюючи легку павутинку бабиного літа.  - Адже ми з тобою друзі, а коли маєш друзів, то й печаль недоречна. Краще віддай мені - я рознесу її, щоб і сліду не лишилося".

Сказав - та й майнув безтурботний вересневий вітер. У нього багато справ восени.