Ответ:

Объяснение:

Мій дідусь Іван сидить на чолі великого овального столу у просторій

залі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина на

сімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честь

знаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років.

Він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою,

яскравими синіми очима. Одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість

краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного,

богемного вигляду.

Мій дід – успішна людина. Все, що він має, заробив

своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився у

глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок  – взагалі нічого. Батько загинув на війні,

коли хлопчикові  виповнилося шість років,

залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важко

йому прийшлося у житті.

Та була в нього одна риса, яка й стала запорукою

його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. А мріяв тільки

про одне – вивчитись. З свого Богом забутого села помандрував він до далекої

незнайомої Москви. І там якимось чудом вступив до інституту. Вчитися було

страшенно важко. Але здолав і науку. А потім почав працювати за фахом. Чесно

працював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і

послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не

шкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.

Отже, якщо спитати мого діда, в чому він полягає,

той життєвий успіх, він вам скаже: працюй і не шукай легких шляхів. Все дуже

просто.

Ответ:

У моєму віці слід мати взірець для наслідування. Це своєрідний компас, за яким можна спрямовувати свій життєвий шлях, здійснювати свій життєвий вибір. Я багато думав над цим, і нарешті знайшов ту людину, яку хотів би наслідувати. Григорій Савич Сковорода був не просто видатним науковцем, письменником, релігійним діячем. Кілька деся­тиліть XVIII століття я б хотів назвати “добою Григорія Сковороди”. До творів Григорія Савича належать численні байки, філософські роботи, підручники з етики тощо. Але най­головнішим, на мій погляд, твором цієї людини було, власне, її життя.З молодості й до останніх днів Сково­роду цікавила проблема щастя. Сам він формулював це питання приблизно так: як окрема людина може досягти свого власного щастя? Сковорода шукав вирішення цієї проблеми в царині моралі і релігії. Мені дуже подобаєть­ся те, що філософ шукав відповіді не в книжках і не поринаючи в безодню роздумів. Його життєвий шлях був сповнений зустрічей з людьми. Сковорода аж ніяк не вважав себе розумнішим за інших, і тому радо вступав у суперечки. Згадаємо: “У суперечці народжується істи­на”. Саме за це він отримав прізвисько “український Сократ”.Григорій Савич, вже будучи досвідченим ученим, чима­ло подорожував Україною і країнами Західної Європи. Усюди він умів знайти ті знання, яких, як йому здавалося, у нього замало. У мене викликає захоплення це вміння вчитися, вміння дивуватися світові. Сковорода бачив у людях притаманні їм вади, але завжди вважав людину створінням, гідним Божого задуму.Нинішній світ зробився дещо старшим.

Объяснение: