Йо́ганн-Во́льфганг фон Ге́те або Йо́ганн-Во́льфґанґ фон Ґе́те[3] (нім. Johann Wolfgang von Goethe, МФА: [ˈjoːhan ˈvɔlfɡaŋ fɔn ˈɡøːtə] ( прослухати); 28 серпня 1749, Франкфурт-на-Майні — 22 березня 1832, Ваймар) — німецький поет, прозаїк, драматург, мислитель і натураліст.

Вважається засновником сучасної німецької літератури, лідер романтичного руху «Буря і натиск». У галузі ботаніки вважається засновником порівняльної морфології рослин. Його роботи містять епічні та ліричні вірші, написані в різних стилях: прозу та віршові драми, мемуари, автобіографію, літературну та естетичну критику, трактати з ботаніки, анатомії, чотири романи. Крім того, відомі численні літературні та наукові фрагменти, понад 10000 листів і близько 3000 малюнків.

Він був одним із перших учасників літературного руху «Бурі і натиску». Протягом перших десяти років у Веймарі Гете був членом таємної ради герцога, засідав у військових і дорожних комісіях, наглядав за повторним відкриттям срібних копалень у сусідньому місті Ільменау і здійснив ряд адміністративних реформ в університеті Єни. Він також узяв участь у плануванні ботанічного парку Веймара й відновленні Палацу дожів, що в 1998 році потрапив у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Перша його велика наукова робота про метаморфози рослин була опублікована в 1788 році після повернення Гете з турне Італією. В 1791 році був призначений директором театру у Веймарі, а в 1794 році познайомився з відомим драматургом, істориком і філософом Фрідріхом Шиллером. У цей період Гете опублікував свій другий роман «Wilhelm Meisters Lehrjahre» і в 1808 році — першу частину найзнаменитішої драми «Фауст». Його бесіди та велика кількість спільних починань із Шиллером, Фіхте, Гердером, Александром фон Гумбольдтом, Вільгельмом фон Гумбольдтом і Фрідріхом Шлегелем протягом 1790-х років мали спільну назву — "веймарський класицизм".