tanusha111333p49aae
Козацька сотня нудилася без діла: ніхто не знав, навіщо сюди викликано. У повітрі плавав сизий димок від люльок, знічев'я плелися билиці-небилиці. Прив'язані до молодих лип коні нетерпляче били копитом.Тут хлопці побачили митрополита в козацькому одязі з двома пістолями за широким поясом. Рудий довготелесий козак аж навпіл зігнувся від сміху, і оселедець на його голові зателіпався в такт його реготові:
- Ой рятуйте, люди добрі! Кінець світу - батюшки пішли в козаки! Сиділи б ото, отче, дома та молилися б за нас!
02Петро відчував, як йому кров скипає в жилах. Він подумки помолився Святій Богородиці, щоб та надала йому сил оволодіти собою. Пригадалося: дещо подібне траплялося з ним і в боях. Права рука мимоволі лягла на пістоль. Проте наступно миті Петро отямився. Зрештою він нічого не мав проти свого кривдника. Та й чи було це кривдою?
- Бери шаблю, циганська твоя мати! Зараз я подивлюсь, який щ тебе козак, - підступаючи до нього, процідив крізь зуби рудий. Для нього було, мабуть, однаково - що циган, що молдаванин. До того ж серед київських міщан ходили чутки, що митрополит Петро Могила родом із циган.
Мовчки поклавши на землю пістолі, Петро скинув жупан. Його натреновані очі зупинилися саме на тій шаблі, яка була йому зараз потрібна. Її власник, молодий хвацький козак, зрозумівши, чого хоче митрополит, повільно витяг її з піхов, узяв за блискуче відточене лезо й простяг уперед.
03Перші два удари Петро відбив порівняно легко. «Добрий рубака», - відзначив він про себе, уважно вивчаючи супротивника. Козак справді фехтував майстерно, але боротьба надто поглинала його, тому за якусь мить він мусив зробити те, до чого невідворотно підводив його Петро, виманюючи на себе. І ось, коли шабля рудого зависла у витягнутій руці, митрополит зробив раптовий випад і кінцем своєї шаблі ніби гаком зловив зброю супротивника. Потім, укладаючи всю силу в руку - тут головне самому втримати шаблю, - гвинтом вивів її вгору. Зблиснувши на сонці, шабля вилетіла з рук козака , черкнувши по бруківці, викресала іскри.
Запанувала тиша. Рудий козак не міг отямитися. Здивовано кліпаючи очима, він потирав кисть правої руки.
- Оце так митрополит! - голосно сказав хтось. - Оце так батюшка! Святий отче, чи ви не з козаків? Чи ж не навчилися ви та ото орудувати шаблюкою у нашого Богуна? - захоплено вигукували хлопці, оточивши Петра.
- Було в моєму житті всього доволі, - загадково якось промовив митрополит і, підійшовши до рудого козака, ляснув його по плечі:
- Тримай шаблю міцніше.
З професійною точністю, за якою вгадувався колишній офіцер, він поставив сотні завдання: слід було відбити собор, який тримали в руках уніати. Чернець підвів коня. Коротко кинувши: «На коней!» , Петро Могила поставив ногу в стремено, вкинув тіло в сідло. Сотня полетіла вслід вершникові.
Answers & Comments
- Ой рятуйте, люди добрі! Кінець світу - батюшки пішли в козаки! Сиділи б ото, отче, дома та молилися б за нас!
02Петро відчував, як йому кров скипає в жилах. Він подумки помолився Святій Богородиці, щоб та надала йому сил оволодіти собою. Пригадалося: дещо подібне траплялося з ним і в боях. Права рука мимоволі лягла на пістоль. Проте наступно миті Петро отямився. Зрештою він нічого не мав проти свого кривдника. Та й чи було це кривдою?
- Бери шаблю, циганська твоя мати! Зараз я подивлюсь, який щ тебе козак, - підступаючи до нього, процідив крізь зуби рудий. Для нього було, мабуть, однаково - що циган, що молдаванин. До того ж серед київських міщан ходили чутки, що митрополит Петро Могила родом із циган.
Мовчки поклавши на землю пістолі, Петро скинув жупан. Його натреновані очі зупинилися саме на тій шаблі, яка була йому зараз потрібна. Її власник, молодий хвацький козак, зрозумівши, чого хоче митрополит, повільно витяг її з піхов, узяв за блискуче відточене лезо й простяг уперед.
03Перші два удари Петро відбив порівняно легко. «Добрий рубака», - відзначив він про себе, уважно вивчаючи супротивника. Козак справді фехтував майстерно, але боротьба надто поглинала його, тому за якусь мить він мусив зробити те, до чого невідворотно підводив його Петро, виманюючи на себе. І ось, коли шабля рудого зависла у витягнутій руці, митрополит зробив раптовий випад і кінцем своєї шаблі ніби гаком зловив зброю супротивника. Потім, укладаючи всю силу в руку - тут головне самому втримати шаблю, - гвинтом вивів її вгору. Зблиснувши на сонці, шабля вилетіла з рук козака , черкнувши по бруківці, викресала іскри.
Запанувала тиша. Рудий козак не міг отямитися. Здивовано кліпаючи очима, він потирав кисть правої руки.
- Оце так митрополит! - голосно сказав хтось. - Оце так батюшка! Святий отче, чи ви не з козаків? Чи ж не навчилися ви та ото орудувати шаблюкою у нашого Богуна? - захоплено вигукували хлопці, оточивши Петра.
- Було в моєму житті всього доволі, - загадково якось промовив митрополит і, підійшовши до рудого козака, ляснув його по плечі:
- Тримай шаблю міцніше.
З професійною точністю, за якою вгадувався колишній офіцер, він поставив сотні завдання: слід було відбити собор, який тримали в руках уніати. Чернець підвів коня. Коротко кинувши: «На коней!» , Петро Могила поставив ногу в стремено, вкинув тіло в сідло. Сотня полетіла вслід вершникові.