Однією із найяскравіших суперечливостей колоніальної політики є нав’язувавння стилю життя аборигенам. Так, справді, однією з цілей колонізації є виховання аборигенів. З одного боку, колонізатори, таким чином, хочуть відкрити так зване «вікно в Європу», додати можливостей, які ми отримуємо від освіти. Однак освіта та моделі життя колонізаторів створює окрему касту людей, які «майже як ми, але ще не зовсім такі». Вони залишаються у своєму середовищі та стають моторошною тінню колонізатора. Ба більше, таким чином стирається автентичність корінного населення: їх традиції та культура.  

Ще однією суперечливістю є модернізація колоній. Привнесення ноу-хау, відкриття ресурсної бази і тому подібне – все це сприяло до виснаження ресурсного потенціалу, збіднення корінного населення та погіршення екологічної ситуації. З іншої сторони – це збільшувало кількість робочих місць. А останнє, як очевидно, допомагає збагатитися та жити не на межі зубожіння.  

Попри всі суперечності, це частина всесвітньої історії, плоди якої ми можемо бачити й досі. Зокрема, несення метрополіями відповідальності за свої колонії (міграційна криза, яка розпочалася і триває в країнах Європи, зокрема): надання притулку, освіти, роботи та безпеки в цілому.