Ответ:

Занепад Києва і зміщення центру суспільно-політичного життя українців у Галицько-Волинську державу потягли за собою суттєві корекції векторів історичного розвитку на українських землях. Значно посилилися західні впливи, їх перевага над комбінацією візантійських і орієнтальних, що утверджувалися в часи піднесення середньовічної Київської держави. У XIII — на початку XIV ст. Україна, яка приєдналася до європейського політичного процесу, енергійно прямувала до створення однонаціональної об’єднаної держави і посіла міцні позиції серед країн Центральної Європи.

Значення Галицько-Волинської держави в українській історії важко переоцінити. На думку українського історика С.Томашівського, це була «перша чисто українська політична організація», яка в часи свого найбільшого піднесення обіймала 9/10, а під кінець існування — 3/4 залюднених просторів України. Вона зберегла Україну від передчасного поневолення й асиміляції її Польщею. Разом із тим, відкриваючи західноєвропейській культурі шлях на українські землі, ця держава дала змогу уникнути однобічної орієнтації на Візантію, запобігти утвердженню монгольських впливів, що стало фатальним для суспільно-культурного розвитку Володимиро-Суздальської землі. Перша загальноукраїнська держава сприяла акумуляції значних матеріальних і духовно-творчих сил, які забезпечили Україні існування як окремого національного організму в наступний історичний період.

Від середини ХІІІ ст. притягальною силою для тих, хто намагався протистояти ординському пануванню, стала Литовська держава, яка почала відігравати дедалі більшу воєннополітичну роль у Центрально-Східній Європі. До початку ХІV ст. литовські князі посіли низку престолів сусідніх «руських» князівств. Інтегруючись із місцевою елітою, вони швидко засвоювали мову, релігію й культуру своїх підданих і переймалися їхніми державними інтересами не меншою мірою, ніж Рюриковичі.

Объяснение: