Пишу тобі з мальовничої країни – України. Звуть мене ( своє ім'я) . Я проживаю ( де ти проживаєш) . Полліанно, відразу ж хочу розповісти, що незабутня зустріч з тобою змінила не лише мене, а й життя моїх однокласників і друзів. Скажу відверто: я спочатку не зрозуміла твоєї «гри у радість». І коли моя вчителька запропонувала нам у класі зіграти, ти не повіриш, ми не знали, з якого приводу нам порадіти. Це було спочатку таке складне завдання! А потім саме наш клас, бо ми перші в школі читали новий програмовий твір Елеанор Портер (а це вже причина порадіти), навчив цієї гри інших учнів.
Знаєш, подруго, я теж не дуже зраділа б подарованим милицям, а не очікуваній іграшці. І уяви собі, граючись з друзями на вулиці – зламала ногу, і навіть була трішки рада, що деякий час не могла ходити, бо інакше ніколи б не дізналась, яка це радість – мати здорові ноги. Дійсно, вражаючим було те, що у лікарняній кімнаті можна порадіти одній-єдиній картині – краєвиду з вікна.
Коли я розглядаю уважно людей, які оточують мене, то інколи бачу похмурих та замкнутих «пендлтонів», буркітливих, вічно незадоволених «міс Сноу». І навіть думаю: люди, які ж ви духовно бідні. Твоя поява внесла якесь дивовижне світло у буденне, часто безрадісне життя мешканців м. Белдінґсвіл. Тільки ти змогла зробити так, щоб тітонька Поллі і сама не помітила, як погодилась прихистити бездомне кошеня, потім цуценя, врешті, сама запропонувала хорошу кімнату, при цьому почувалась безпорадною та безсилою протестувати. У тебе щире серце, адже навіть попри заборону згадувати тата, шануєш світлу пам’ять про своїх батьків, молишся за них і розповідаєш про рідних новим знайомим. Бо саме ти знаєш, як важко жити без сім?ї. Перейнявшись долею безпритульного, зневіреного, нещасного Джиммі Біна, ти знайшла йому родину. Усім відомо, що за добрі вчинки Бог віддячує людям сторицею, тож бажаю тобі саме цього.
Хочу сказати, Полліанно, що моя мама теж прочитала книжку про тебе. Епізод, у якому трапилася автомобільна катастрофа, змусив нас плакати, сльози не дозволяли читати, а ми все перегортали сторінку за сторінкою аж до щасливого закінчення. І коли у школі в травні був випускний вечір, ми з матусею одній дуже талановитій і старанній дівчині подарували книжку Е.Портер з вірою у те, що вона, прочитавши про тебе, переконається, як важливо вміти «грати в радість».
Я розумію, подруго, що нелегко буває часом йти дорогою життя, часто можна спотикнутися і почуватися найнещаснішим у світі. Але якби не було труднощів, люди не розуміли б яким важливим і радісним є кожен крок на шляху до щастя, становлення, здійснення мрій. Бо саме ж ти сказала своїй тітоньці Поллі, коли хворіла, що можеш порадіти з того, що твої ноги колись ходили, бо інакше не змогла б навчити людей улюбленої гри.
А знаєш, ще трапилось так, що захворіла у нашому селі одна дівчинка. Її мама дуже журилася і стверджувала, що тепер все для неї втратило свої яскраві барви. І моя матуся, як твій друг лікар Чилтон, «приписала» «Полліанну» Е.Портер як «найефективніші ліки» для хворої. Запропонована книжка про тебе допомогла і цій родині подивитися по-іншому на деякі життєві проблеми. Коли мама хворої дівчинки принесла нам книжку, то я чула, як у сусідній кімнаті захоплено обговорювався роман і обмінювалися враженнями від твоїх мудрих порад.
Я дуже хочу, щоб хоча б трішки, десь там, у глибині душі, кожна людина відчувала себе «дівчинкою Полліанною». Треба бути оптимістами, бути веселішими, впевненішими, людянішими і милосерднішими.
Полліанно, якщо у тебе буде можливість подорожувати в часі, то знай – я знову чекаю нової зустрічі. Хай тебе береже Бог.
Answers & Comments
Привіт, люба Розраднице!
Пишу тобі з мальовничої країни – України. Звуть мене ( своє ім'я) . Я проживаю ( де ти проживаєш) . Полліанно, відразу ж хочу розповісти, що незабутня зустріч з тобою змінила не лише мене, а й життя моїх однокласників і друзів. Скажу відверто: я спочатку не зрозуміла твоєї «гри у радість». І коли моя вчителька запропонувала нам у класі зіграти, ти не повіриш, ми не знали, з якого приводу нам порадіти. Це було спочатку таке складне завдання! А потім саме наш клас, бо ми перші в школі читали новий програмовий твір Елеанор Портер (а це вже причина порадіти), навчив цієї гри інших учнів.
Знаєш, подруго, я теж не дуже зраділа б подарованим милицям, а не очікуваній іграшці. І уяви собі, граючись з друзями на вулиці – зламала ногу, і навіть була трішки рада, що деякий час не могла ходити, бо інакше ніколи б не дізналась, яка це радість – мати здорові ноги. Дійсно, вражаючим було те, що у лікарняній кімнаті можна порадіти одній-єдиній картині – краєвиду з вікна.
Коли я розглядаю уважно людей, які оточують мене, то інколи бачу похмурих та замкнутих «пендлтонів», буркітливих, вічно незадоволених «міс Сноу». І навіть думаю: люди, які ж ви духовно бідні. Твоя поява внесла якесь дивовижне світло у буденне, часто безрадісне життя мешканців м. Белдінґсвіл. Тільки ти змогла зробити так, щоб тітонька Поллі і сама не помітила, як погодилась прихистити бездомне кошеня, потім цуценя, врешті, сама запропонувала хорошу кімнату, при цьому почувалась безпорадною та безсилою протестувати. У тебе щире серце, адже навіть попри заборону згадувати тата, шануєш світлу пам’ять про своїх батьків, молишся за них і розповідаєш про рідних новим знайомим. Бо саме ти знаєш, як важко жити без сім?ї. Перейнявшись долею безпритульного, зневіреного, нещасного Джиммі Біна, ти знайшла йому родину. Усім відомо, що за добрі вчинки Бог віддячує людям сторицею, тож бажаю тобі саме цього.
Хочу сказати, Полліанно, що моя мама теж прочитала книжку про тебе. Епізод, у якому трапилася автомобільна катастрофа, змусив нас плакати, сльози не дозволяли читати, а ми все перегортали сторінку за сторінкою аж до щасливого закінчення. І коли у школі в травні був випускний вечір, ми з матусею одній дуже талановитій і старанній дівчині подарували книжку Е.Портер з вірою у те, що вона, прочитавши про тебе, переконається, як важливо вміти «грати в радість».
Я розумію, подруго, що нелегко буває часом йти дорогою життя, часто можна спотикнутися і почуватися найнещаснішим у світі. Але якби не було труднощів, люди не розуміли б яким важливим і радісним є кожен крок на шляху до щастя, становлення, здійснення мрій. Бо саме ж ти сказала своїй тітоньці Поллі, коли хворіла, що можеш порадіти з того, що твої ноги колись ходили, бо інакше не змогла б навчити людей улюбленої гри.
А знаєш, ще трапилось так, що захворіла у нашому селі одна дівчинка. Її мама дуже журилася і стверджувала, що тепер все для неї втратило свої яскраві барви. І моя матуся, як твій друг лікар Чилтон, «приписала» «Полліанну» Е.Портер як «найефективніші ліки» для хворої. Запропонована книжка про тебе допомогла і цій родині подивитися по-іншому на деякі життєві проблеми. Коли мама хворої дівчинки принесла нам книжку, то я чула, як у сусідній кімнаті захоплено обговорювався роман і обмінювалися враженнями від твоїх мудрих порад.
Я дуже хочу, щоб хоча б трішки, десь там, у глибині душі, кожна людина відчувала себе «дівчинкою Полліанною». Треба бути оптимістами, бути веселішими, впевненішими, людянішими і милосерднішими.
Полліанно, якщо у тебе буде можливість подорожувати в часі, то знай – я знову чекаю нової зустрічі. Хай тебе береже Бог.
Твоя подруга – ( своє ім'я) .