Марко Вовчок увійшла в українську літературу зі збіркою під назвою "Народні оповідання". Уже сама назва говорить за себе: народне життя, за яким письменниця уважно спостерігала, підказало їй зміст і образи творів. Найчастіше її перо торкалося болючої проблеми селян — їх особистої неволі, кріпосної залежності від поміщиків.

Шляхетна натура письменниці, вихованої в повазі до людської особистості, не мирилася з тим, що одна людина, зі своїми почуттями, думками, мріями, обдаруваннями, зі своїм бажанням жити і бути щасливою, може належати іншій. Болісні роздуми про цю несправедливість, що ламала людські долі, Марко Вовчок утілила в повісті "Інститутка".

Дівчина Устина, від імені якої ведеться розповідь у творі, змалечку зростала сиротою. Десятилітньою дитиною її взяли у двір слугувати старій пані. Дворові вважали, що їм живеться спокійно: пані була немічна, бажала спокою та затишку, тому не морила кріпосних тяжкою роботою та не лупцювала, як деяке панство. Щоправда, дівчат тримала, як у в'язниці: ніколи не випускала ні погуляти, ні до церкви, мовляв, щоб не розволочилися. Так вони і сиділи день у день в дівочій біля роботи.

Спокій був порушений приїздом онучки старої пані, яка, вивчившись у київському інституті, повернулася додому. Засвоївши французьку мову, музику і танці, вона вважала таку освіту цілком достатньою. Про минуле навчання інститутка говорила з огидою і неохотою, а на майбутнє мала грандіозні плани: нашити одягу за новою модою, запровадити вечірні прийоми гостей і вдало вийти заміж за вельможного та багатого чоловіка.

Двірня несміливо спостерігала за панночкою, намагаючись вгадати її вдачу. Інститутка виявилась бездушним, істеричним, пихатим і брехливим створінням і не вважала кріпаків, насамперед Устину, яку взяла собі слугувати, за людей. Без будь-якого приводу вона лютувала, била та оббріхувала служницю перед старою панею. Терпляча Устина бідкалась: "Таке молоде, а таке немилосерде, господи!"

Щоразу чіткішим стає контраст між людяною, працьовитою, терплячою і розважливою Устиною та вередливою інституткою, яка при невеликому розумові мала ще менше серця. Однак суспільні обставини поставили її над дівчиною-кріпачкою, яка за своїми людськими якостями була кращою за свою панночку.

Поки панночка жила на утриманні у своєї "бабусеньки", вона могла знущатися лише з Устини. Коли ж вона вийшла заміж за вродливого, хоч і небагатого, полкового лікаря, то прибрала до рук і його хутір. Чоловік її був людиною доброю і до цього часу обходився з кріпаками по-людяному, проте його безвольність і сліпа любов до молодої дружини розв'язали їй руки: "Добрий пан — не б'є, не лає, та нічим і не подбає".

Злоба і захланність однієї людини могла зруйнувати в часи кріпацтва не одну долю. Дворові молодого пана: старенька бабуся, що порядкувала на його холостяцькому хазяйстві, візник Назар, його привітна чепурна дружина Катря та парубок Прокіп — прийняли у своє коло Устину, як рідну. Співчували тому, як дівчина потерпала від своєї лютої власниці, і розуміли, що приїзд нової господині позначиться і на їхніх долях.

Руйнівною стала роль інститутки в житті цих людей, які тепер "прокидались і лягали плачучи, проклинаючи". Щаслива й весела сім'я Назара втратила дитину. Дівчинка тяжко захворіла і потребувала догляду, та пані не звільнила Катрю від роботи на кухні. Дитина померла, а Катря, яка не змогла пережити тяжкого горя, збожеволіла і втопилася. Назар утік від лихого животіння.

Різко змінив життя Устини випадок у панському саду. Молода жінка вступилася за бабусю, яку пані за кілька яблук звинуватила у крадіжці. Інститутка вдарила стареньку, а за заступництво підняла руку і на Устану. Прокіп, з яким недавно побралася Устина, спинив розлючену хазяйку. За це його того ж дня віддали в москалі.

Антикріпосницьке спрямування повісті найвиразніше виявилося в тому, що доля дружини москаля виявилася для Устини кращою, ніж ярмо кріпаччини. Вона стала вільною і отримала змогу працювати для себе, влаштовувати своє життя, як самій захочеться, мріяти, про що мріється. Устина нарешті отримала можливість жити так, як людина, яка залежить від своїх сил і розуму, праці і обдарувань, а не від чиєїсь сваволі.