Онєгін і Печорін – герої, яким властива холодна прозаїчність, незалежний характер, «різкий, охолоджений розум», де іронія межує з сарказмом. Це люди неординарні, а отже, рідко задоволені собою, незадоволені легким, безтурботним існуванням. Їх не влаштовує одноманітне життя «золотої молоді». Героям легко з усією визначеністю відповісти, що їх не влаштовує, і набагато складніше, що їм потрібно від життя.

Онєгін і Печорін нещасливі, «охололи до життя»; вони рухаються по замкнутому колу, де кожна дія передбачає подальше розчарування. Замріяні романтики в юності, вони перетворилися в холодних циніків, жорстоких егоїстів, ледь побачивши «світло». Хто ж або що є причиною того, що розумні, освічені люди перетворилися на «зайвих», що не знайшли свого місця в житті? Здавалося б, в їх руках було все, значить у цьому власна вина героїв? Можна сказати, що вони самі винні в тому, як склалася їхня доля, але я все ж схильна вважати, що ніхто і ніщо не може так змінити людину, як суспільство, соціальне середовище, умови, в яких опинилася та чи інша особистість. Саме «світло» перетворило Онєгіна і Печоріна в «моральних калік».