shevchenko0001Побачу цю ніжну, тремтливу дівчину-красуню, і наринають світліспогади дитинства… Якось пішли ми з мамою на урочище, щоб запасти назиму калинових кетягів. Мама зупинилася біля куща над криницею і мовила:«Ось тут стояла колись наша хата. Як тільки ми побралися з твоїмбатьком, одразу й оселю заходилися зводити. А під осінь я висадила білязастільного вікна кущ калини. Чи то земля така родюча, чи тому, щополивала, тільки швидко розрослася. Соловейко на ній гніздо звив іщовесни нам оддячував піснями. Згодом, як ти мав з’явитися, тато ізпагона змайстрував сопілку. Було таке повір’я, «якщо зробити з калинисопілку, в сім’ї неодмінно з’явиться син — продовжувач роду. Так воно чині — суди сам. Але коли переїздили, я ні за чим так не тужила, як закалиною…».Коли вже ув’язували в пучки ваговиті грона, мама попрохала: «Може бти, синку, пересадив калину, щоб гарний споминок був і мені, і тобі?» Закілька днів у нашому городі вже світилися сизуваті пагони. Дбайливімамині руки викохали їх, і невдовзі біля вікна зацвіла першим квітомкалина. Завжди, коли я приїздив у гості до неньки, нона одразу жнагадувала: «Ось глянь, яка красуня! А пам’ятаєш, як ми її садили?Тепер, коли тебе довго немає, я дивлюся на неї і згадую: «Любуйсякалиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».* Немає вже мами, але є калина — мамина мудрість, мамине безсмертя…Нині я часто буваю в рідному селі. Заможно живуть люди. Нарівненьких, дбайливо доглянутих грядках кущує полуниця, рання городина,парникові квіти. «Ходовий товар» нині в пошані, його оцінюють ринковимпопитом. І все ж сумно і боляче, що поряд з достатком часто виростаютьпо селах високі паркани. Заростають споришем на-впростецькі стежки досусіда, затихає колективна пісня…Кущ калини біля материної хати. Це не тільки окраса, а й глибокийсимвол. Це наш духовний світ, наша спадщина. Кущ калини опредмет-нює ікрасу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій.Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий міст, калиновасопілка, калинова колиска? Мені здається, що тому, хто не посадив наобійсті калини, а ще гірше — коли викорчував — ні йому, ні його дітямніколи не почути найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Ії можеподарувати лише сопілка з маминої калини.
Answers & Comments