dashaandreevna1 Двадцяте століття починалося як технологічне, зростало як атомне, а скінчилося воно під гаслом екології. Століттями західна цивілізація розповсюджувала у світі свій погляд на природу, який містився в принципі: "Хапай, що можеш". Природа неквапливо творила рослинний і тваринний світи, мільйони років витратила на удосконалення крил та очей, фарб та запахів. А людина, "ничтоже сумняшеся", за сто років повністю винищила зо дві тисячі видів комах, птахів і тварин. Замислитеся: ми ніколи вже їх не побачимо. 

Втручаючись у природну рівновагу, людина поводить себе, як кенгуру на порцеляновій фабриці! На південно-східному узбережжі Північної Америки понад сто тисячоліть жили в гармонії корали та морські їжаки. Людина завезла туди видру — і от через п'ятдесят років не стало ні коралів, ні їжаків, ні видр. А були великі плани — торгувати хутром. 

Ми вчилися на тому, що нема у світі нікого й нічого могутнішого за людину. Так, вона зараз здатна за 20 хвилин знищити планету. Та не може створити живої клітини, відродити вигублених тварин, очистити від нафти океани. 

Сьогоденні принади роблять людей сміливими. У нашій Україні, у Карпатах, росли букові й грабові ліси — гордість Західної України. У буків одна вада: вони мають красиву й міцну деревину. А зараз дуже цінуються меблі з натурального дерева, і ось ради прибутку вирубають столітні ліси. 

А як наслідок цього — селевий потік, що змиває кілька сот домівок. 

На щастя, є і будуть люди, які стурбовані долею живої природи, вони роблять велику справу, вивчаючи тваринний і рослинний світи, знімаючи фільми, друкуючи книги. Два імені стають спокутою XX століття: Жак Ів Кусто, справу якого зараз продовжує син, і Джералд Даррелл, віддавший життя справі вимираючих видів. Їхній приклад повинен надихати нас.