87771150315
Олекса Стороженко«Скарб» скороченоЖили собі чоловік та жінка. Усього в них було доволі. Свого сина єдиноговони шанували й пестили, особливо мати. Усе, що забажає, виконували, недавали й пилинці впасти.Доріс Павлусь до парубка, зробився гладким та опецькуватим, тільки руки внього білі й ніжні, бо ніколи роботи не знали. Чоловік картав жінку —навіщо такого лінивого виростили, що з ним буде, як їх не стане. Мативідповідала, що на все воля Божа.Якось Павлусь уночі розвередувався — захотів меду. Мати побігла по селушукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той медзанедужала мати, й не стало її. За нею й батько пішов.А Павлусеві все одно добре. Стали за ним доглядати наймит і наймичка, щоїх господиня просила колись. Щастя, як горох, так і сипалося напарубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою.Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що навечорниці йти.Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішилипопросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не «хотів і сказав,що як Бог дасть, то й у вікно вкине.Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлийхорт. Вирішили взяти його на дрючок та й укинути Павлові у вікно зарадижарту. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як посипляться дукати!Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павло сказав, що це йому Бог увікно вкинув, як він і казав.Щастя не залишало Павлуся. Знайшлася хороша дівчина, одружилися вони,народилися у них гарні діточки.Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? Є такі, що звуть щасливимитаких, як Павлусь, котрі увесь свій вік ні про кого й ні про що недбають; таких, які мають багато грошей і стережуть їх, як Рябко наланцюгу. А по-моєму, той тільки й щасливий, хто другому не заздрить,кого Бог благословив на добрі діла. Заздрять декотрі щастю Павлуся, а отстати б ним і не хотіли.
Answers & Comments