Дитинство — це час мрій і безкінечнихвідкриттів, час, який згадується потім, немов казковий, повний вражень іщастя, радісних днів і маленьких прикрощів. Саме таким, мабуть,поставав цей час і в спогадах прекрасного українського письменникаМихайла Стельмаха, який народився в мальовничій місцевості наВінниччині. Згадувалася йому матінка, така добра, ласкава, невтомнатрудівниця, котра навчила свого сина любити кожну травинку, милуватисяросою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в «бентежні звукидалеких дзвонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся отіказкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.
Уся родина, що оточує маленького Михайлика, — це добрі й мудрітрудівники: мати, батько, дід Дім’ян, колишній кріпак, дядько Микола,якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Саме вони вчатьхлопчика бачити красу в цьому світі, докладати своїх рук до створеннянавколишньої краси, бути сильним і чесним.
Образ гусей-лебедів, такий наче казковий, стає основним мотивомтвору, символом чистоти людей праці, символом їхньої духовної щедрості:«... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижчерозпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далекихдзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любоюпідіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо ізних вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу, своюлебедину пісню». Цей образ утілює у собі й ту казковість, якої сповненедитинство, стають ключовим у спогадах письменника про той час, щосвідчить і про його душевну чистоту, про те, що на все життя зберіг вінздатність мріяти і дивуватися, наче дитина.
Лебеді стають також символом відродження землі, життя, радості:«Принесли нам лебеді на крилах життя, —каже дід Дім’ян, — Тепер, внучку,геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах,розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїмиключами відімкне землю».
Повість сповнена величезної пошани до трудівників землі, до старших, до всіх, хто творить красу й життя.
У повісті «Гуси-лебеді летять» Михайлові Стельмаху вдалося втілитивідвічне ставлення нашого народу до своєї рідної землі, до праці, долюдини на цій землі, відобразити дитяче бачення світу, сприйняття краси,любові й мудрості.
цитати
«... От і принесли нам лебеді на крилах життя,— говорить до неба і доземлі мій дідусь... У його руці весело поблимкує струг, яким віндонедавна вистругав шпиці...»
«... Святий Дух з нами! І що це за хлопець! Знову припав до чогось,наче замовлений. Та спом’янись і спам’ятайся нарешті, бо осьдечки заразусе полетить у піч!»
«Привів, Насте Василівно, вам свого школяра. Може, і з нього буде якийсь толк».
(Батько)
«А я таки довго шукав її. Три роки в сідлі проїздив. Тому доля й нахилилась до мене...»
(Парубок, наречений Мар’яни)
«Увесь піде в мене,— це, по нас обох уже видно,— і в хаті стало весело, а мені й за хатою світило сонце...»
(Дядько Микола)
«... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижчерозпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далекихдзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любоюпідіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо ізних вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу своюлебедину пісню.
І хороше, і дивно, і радісно мені, малому, в цім світі...
А лебеді летять, летять... над моїм дитинством... над моїм життям!»
«Принесли нам лебеді на крилах життя, — каже дід Дем’ян, — Тепер,внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах,розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїмиключами відімкне землю».
Answers & Comments
Дитинство — це час мрій і безкінечнихвідкриттів, час, який згадується потім, немов казковий, повний вражень іщастя, радісних днів і маленьких прикрощів. Саме таким, мабуть,поставав цей час і в спогадах прекрасного українського письменникаМихайла Стельмаха, який народився в мальовничій місцевості наВінниччині. Згадувалася йому матінка, така добра, ласкава, невтомнатрудівниця, котра навчила свого сина любити кожну травинку, милуватисяросою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в «бентежні звукидалеких дзвонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся отіказкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.
Уся родина, що оточує маленького Михайлика, — це добрі й мудрітрудівники: мати, батько, дід Дім’ян, колишній кріпак, дядько Микола,якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Саме вони вчатьхлопчика бачити красу в цьому світі, докладати своїх рук до створеннянавколишньої краси, бути сильним і чесним.
Образ гусей-лебедів, такий наче казковий, стає основним мотивомтвору, символом чистоти людей праці, символом їхньої духовної щедрості:«... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижчерозпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далекихдзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любоюпідіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо ізних вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу, своюлебедину пісню». Цей образ утілює у собі й ту казковість, якої сповненедитинство, стають ключовим у спогадах письменника про той час, щосвідчить і про його душевну чистоту, про те, що на все життя зберіг вінздатність мріяти і дивуватися, наче дитина.
Лебеді стають також символом відродження землі, життя, радості:«Принесли нам лебеді на крилах життя, —каже дід Дім’ян, — Тепер, внучку,геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах,розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїмиключами відімкне землю».
Повість сповнена величезної пошани до трудівників землі, до старших, до всіх, хто творить красу й життя.
У повісті «Гуси-лебеді летять» Михайлові Стельмаху вдалося втілитивідвічне ставлення нашого народу до своєї рідної землі, до праці, долюдини на цій землі, відобразити дитяче бачення світу, сприйняття краси,любові й мудрості.
цитати«... От і принесли нам лебеді на крилах життя,— говорить до неба і доземлі мій дідусь... У його руці весело поблимкує струг, яким віндонедавна вистругав шпиці...»
«... Святий Дух з нами! І що це за хлопець! Знову припав до чогось,наче замовлений. Та спом’янись і спам’ятайся нарешті, бо осьдечки заразусе полетить у піч!»
«Привів, Насте Василівно, вам свого школяра. Може, і з нього буде якийсь толк».
(Батько)
«А я таки довго шукав її. Три роки в сідлі проїздив. Тому доля й нахилилась до мене...»
(Парубок, наречений Мар’яни)
«Увесь піде в мене,— це, по нас обох уже видно,— і в хаті стало весело, а мені й за хатою світило сонце...»
(Дядько Микола)
«... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижчерозпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далекихдзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любоюпідіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо ізних вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу своюлебедину пісню.
І хороше, і дивно, і радісно мені, малому, в цім світі...
А лебеді летять, летять... над моїм дитинством... над моїм життям!»
«Принесли нам лебеді на крилах життя, — каже дід Дем’ян, — Тепер,внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах,розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїмиключами відімкне землю».