Влітку я з друзями часто вибирався на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто спосерігав за красою природи.

Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.

         А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здалось мені блакитним, але потім я розгледів білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квітку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.

З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались. 

         Знизу у травичці я побачив ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішилв не турбувати маленького їжачка і мовчки спостерігав за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.

        Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.

         Усі розмовляли, вселились, а я йшов і думав про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!