Одного разу коли сідало сонце схоже було небо на  пустелі, які лягають спати...

Іншого ж дня воно, як свічка, що дає останнє на сьогодні світло...

Іноді небо хвилюється, ніби десь запалала страшна пожежа.

А іноді, немов ангел, спокійно дивиться на світ.

Ой, що це? Ніби на землю впала велика комета, чи лава вулкану хлюпоче в небесні простори? Ніби фантастичний фільм постукав до реальності!

Проте ні, ти все ще біля свого вікна дивуєшся винахідливості сьогоднішнього заходу.

Чому саме захід, а не, скажімо, схід?

Схід - це початок. Це як чистий аркуш паперу, що чекає руки майстра.

Захід - це довершений шедевр сьогодні, який сіяє всього декілька хвилин - ніби підсумок нашого дня. Час, який нам дано для думок над важливими речами. Над тим, що з всього, нами за сьогодні зробленого вартує уваги Вічності.