kate0206 Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабусяставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось спостерігати завипіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, цетому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.

Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути бульканнячогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всьогоцього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спектисмачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукамробити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою,розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини,рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.

Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця,цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, апотім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе удерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тістопахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить,бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні,мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту,але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можнавтомитись від улюбленої справи?

Мені подобається спостерігати, як росте тісто у діжі, а іноді ажвилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочкипиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Требапочекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцемі ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури.Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона можетрошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагіднопосміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще йпісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всісвої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час.Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білоютканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Язавжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче менішепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають,відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять досебе.

Урочиста хвилина настала. Вся сім'я сідає за стіл. Нацентральному місці — наша бабуся. Ми чекаємо, поки вона візьме першоюпиріжок, а тоді вже вся наша родина. Справжнє задоволення — їсти ціпиріжки. Вони виготовлені найдорожчими у світі руками — бабусиними. Ціпиріжки дають нам силу, розум. Мені дуже подобаються пиріжки, випеченібабусею. Мені завжди хотілося готувати так, як моя бабуся.