Verified answer

Життя і смерть в одному полотні

Відому українську художницю Катерину Білокур ми знаємо за картинами «Сніданок», «Привіт урожаю», «Напровесні» , «Все йде, все минає» та іншими. Усі полотна художниці пройняті глибокою любов'ю до рідного краю. Мабуть, саме тому природа, відображена митецьким пензлем, наче жива.

На картині «Все йде, все минає» художниця зобразила нічим, на перший погляд, не привабливий і нікому не зрозумілий абстрактний пейзаж. Але це тільки на перший погляд. Придивившись уважними очима, помічаєш незліченні деталі.

На передньому плані ми бачимо полянку із грибами, різноманіти квіти, опале листя. На пень присіла велика сова, зліва від неї спочиває, скрутившись, мале кошеня. Унизу цієї частини картини сидить білочка, що намагається прогризти того пня.  Якщо мислити ширше, то можна побачити розірвані різні частини рук і ніг, із лівої частини трухлявого дерева стирчить людський палець. Ці деталі, безперечно, символізують безвихідь. По центру, у перевернутому вигляді, ми бачимо голову мамонта - символ минувшини.   На задньому плані картини дві молоді, сповнені життям, берізки. А зліва помирає похиле дерево. Якщо уважно придивитися, то в нього наче є обличчя, вираз якого передає жахливі агонічні почуття.  А там, далі, сидять два маленькі біленькі зайчики, які дружелюбно дивляться один на одного.  Добре видно, що це пізня осінь. Сонце вже не гріє, де-не-де крізь гриби і опале мертве листя  пробивається тендітна зелень. Природа готується до довгого зимового сну.

 Катерина  Василівна заклала у свою працю великий філософський зміст. Адже, спиралась вона на слова Т.Г. Шевченка у поемі  «Гайдамаки»:

Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає… одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло…
І листя пожовкле вітри рознесли.

Ми розуміємо, що пані Білокур показує сенс життя на одному полотні. Тут зображено всі стадії людського життя: народження і  дитинство, юність, зрілість і старість, смерть. Адже життя йде по колу

Художниця  майстерно використовує переважно жовті , зелені, світло-блакитні кольори, поєднуючи їх з темно-коричневими. В мене цей пейзаж викликає загалом негативні емоції від його змісту, але водночас захоплює своєю красою і майстерністю.

Я вважаю, що таку жахливу картину життя могла передати лише людина з тяжкою долею, яка багато страждала. Саме такою людиною, на жаль, а може, на щастя, була художниця Катерина Білокур. Проте, вона була носієм багатовікових художніх традицій нашого народу, висловлювала його високий інтелект, благородний характер, тягу до краси, добра, працьовитості.

 А значить, ця картина має величезний спонукальний сенс.  Бо «все йде, все минає», але головне - те, що в нашому серці, - завжди залишається з нами.