Ответ:

Коли в українські степи приходила провесна, по селах починали збиратися в далеку дорогу чумаки. Проходили останні дні перед виходом валок із сіл, і от уже викативались величезні вози, манимие границями й міражами, у неблизьку подорож. Проводжали чумаків урочисто всім селом. Співали пісні, виголошували напуття, а самий шановний у громаді чоловік благословляв їх перед нелегких, сповнених небезпек дорогою

Отаман востаннє оглядав своїх побратимів. Зібралися тут чесні, сміливі, витривалі. Всі вони, справді, можуть покластися один на одного в складних випробуваннях. Адже лиходії їх можуть підстерігати, і тоді чумакам прийде узятися за пістолі й шаблі, щоб не дати себе ограбувати, щоб дорогоцінна сіль прийшла із Криму або Карпат до рідного села

Їх палить немилосердне сонце, січуть дощі, полощуть вітру, а вони тихо просуваються українськими степами. Скриплять воза, проходять дні, ночі, і звучать чумацькі пісні. Пісні ті крислаті, начебто степ, сумні й веселі, але все-таки більше сумні, тому що в кожній дорозі могло осягти чумаків трагічна доля. Їх косили й хвороби, і ворожі шаблі. Тому так часто в їхніх піснях мова йде про смерті чумака вдалині від рідного будинку…

Наших чумаків зустрічали не тільки в Криму або в Карпатах. Вони часто заходили й на Дон, де навантажували воза рибою, везли її у свої краї. Бували й у різних європейських містах на ярмарках, де скуповували весь необхідний для України товар. Отож чумацтво – не тільки соляний промисел, а широка торгівля, переважно в міжнародні масштабах