Объяснение:

Усі люди різні. Одним подобається одна музика, іншим – інша. Одні дарують довкіллю добро, інші розізлилися на весь білий світ. Одні уміють щось робити дуже добре, інші або лінуються, або дійсно не мають таких навичок. Подібних порівнянь насправді можна навести дуже багато, адже на Землі близько семи мільярдів людей! Звісно, націй набагато менше, проте кожна з них має свою історію, свої звичаї і культуру. І передати нащадкам цю особливість можна по-різному.

Багато націй, зокрема й українська, бережуть свою самобутність у звичаях, мові та різноманітних культурних пам’ятках. Наприклад, українські вишиванки: скільки історії можна прочитати з їхніх візерунків! А у піснях нашого народу скільки всього передано! У них живе душа української нації. Із цих ніжних, мелодійних, подекуди тривожних і сумних рядків ми стільки можемо зрозуміти про наших предків! У цих піснях ми чуємо одвічне прагнення волі та заклик до незалежності. Скільки б не принижували і не намагалися знищити український народ, але він співав. Люди співали пісні, аби відволіктися від сумних думок і аби закликати інших любити й поважати неньку-Україну.

На мою думку, рок-музика – це певний протест проти несправедливості світу. У такі пісні цілком можна вкладати певні суспільно важливі посилання. Але ж далеко не всі їх можуть почути за специфічною атмосферою музики. Та й взагалі, рок-музика – давно поширений у світі напрям, який став уже багатонаціональним. Я думаю, що патріотичні настрої треба передавати у особливому вигляді: так чи інакше це повинна бути музика із глибоко народними нотками.

Чуючи пісню якогось народу, яка корінням ховається у глибину віків, ми одразу розуміємо, якому етносу вона належить. Але це аж ніяк не рок.

Тому я вважаю, що передати патріотизм через рок-музику складно. Хоча цілком можливо, що існує людина, якій вдасться це зробити, ще й так, щоб багатьом сподобалось. Головне – розумітися на тому, що робиш, і не втрачати початкової мети.